Львівська площа

Цього зимного грудневого вечора кияни дістали змогу пригадати ті щасливі часи, коли польського джазу було достатньо, щоб втамувати спрагу найшальонішого джазового гурмана. До Києва завітав проект «Львівська площа» - своєрідне представництво фестивалю «Jazz Bez». Два молоді гурти, польсько-польський Bogna Kicinska Jazz Project та польсько-український Shockolad+PL, приїхали розважати столичну публіку. Концерт відбувався в Будинку художника - одіозному місці для київських любителів джазу. Любителів таких зібралось чимало і на початок дійства зала була практично заповненою. Гадаю, посприяло цьому магічне словосполучення «польський джаз» і цілком демократична вартість квитків. Далі була традиційна преамбула від Олексія Когана і - почалося!

Першою на сцені з'являється Боґна Кіцінська та її квартет. Звертаємо увагу на класичність складу: бас, барабани, фортепіано і саксофон. Саме та «гаряча суміш», що потрібна для творіння старого доброго fusion.

У Боґни - сильний класичний жіночий джазовий вокал. Цей голос зачаровує з першої ноти. Він вміє переплітатись з інструментами, вміє бути фоном і вміє - малюнком. Її яскраві імпровізації, чудову техніку імітування інструментів, підкреслює хороша класична школа - не дарма вона стала лауреаткою фестивалю Nadzieje Warszawy 2007.

«Група підтримки» співачки виконує якісний супровід, та, схоже, керується принципом «не заважати». Музика квартету слугує тлом для голосу і майже ніколи не виходить на перший план. Можливо, виконанню трохи не вистачало яскравості, але це моя особиста думка.

Десятихвилинний антракт минув непомітно і скоро на сцені з'явився новий гурт. Склад Shockolad+PL виявився практично ідентичним квартету Боґни Кіцінської, хіба що саксофон замінила труба. А ось стиль виконання відверто тяжів у бік world music або навіть етно, з притаманним для жанру легким «кольоровим» саундом. Вокал тут наближається до народного, а побудова композицій простіша, позбавлена чіткої послідовності сольних партій (труба, барабани, контрабас, голос і так по колу). Неперевершеною була остання тема гурту. Стилізована веснянка «Вийди, Іванку» з усього вечора запам'яталась, мабуть, найбільше.

Потім було багато оплесків і багато посмішок. Традиційно хотілося розтягнути цей вечір щонайдовше.

Це був той джаз і той настрій, якого всім нам так довго бракувало. Це був польський джаз. Польський джаз в Будинку художника. Воістину світле, антикризове дійство. Сподіваємось на продовження вже у новому, 2009-му році.