категорії: стаття

Пам’яті соловецького етапу

68 років тому, 27 жовтня 1937 року, на виконання постанови Політбюро ВКП(б) П 52/94 "Про антирадянські елементи", в урочищі Сандармох на півдні Карелії розпочався розстріл 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН). Серед них 290 українців – цвіт української нації: творець театру "ерезіль"Лесь Курбас, професор Київського університету поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Слісаренко, Мирослав Ірчан, Григорій Епік, Валер’ян Поліщук, Марко Вороний, Михайло Козоріз, Михайло Яловий, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Богдан і Остап, історики академік Матвій Яворський, професор Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, професор, творець Гідрометеослужби СССР Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз... Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли малограмотного ката Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади – змінили хід нашої історії...


2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 "Про антирадянські елементи", якою секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВД пропонувалося в п’ятиденний термін створити "особливі трійки"і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочиналася 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СССР № 00447 і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю совєтську епоху, «єжовська чистка» суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СССР, не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії «особливі трійки» без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!”

 


На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). "Знизу" посипалися звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися "устрічні плани" Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався за таким збільшенням, новопризначений у січні 1938 році нарком Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.


Дія "трійок" поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили "куркулі", "кримінальники", "контрреволюціонери" різних відтінків, "повстанці", "церковники", "шпигуни", "троцькісти", "диверсанти", "шкідники" "буржуазні націоналісти" тобто й українська інтелігенція, яка, за визначенням Сталіна, "е заслуговує довір’я"..


Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити нововиведеним "совєцьким народом".


На виконання згаданої Постанови, "истка" відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів. Він дібрав інтелігенцію практично всіх народів СССР (мабуть, щоб напередодні 20-річчя "Великої Жовтневої соціалістичної революції" скріпити "ружбу народів".


Одна група, 509 в’язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року; 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля 1116-и, так званого "Соловецького етапу", не була відома. Тривалий час ходили легенда, що ці в’язні були потоплені зі старими баржами в Білому морі. Щойно в 1997 році було встановлено: 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року капітан Михаїл Матвеєв розстріляв 1111 соловецьких в’язнів в урочищі Сандармох – "обычном месте расстрелов" на півдні Карелії, неподалік Біломорканалу, там, де в 150 ямах уже покоїлися біля 8 тисяч жертв – будівників Біломорканалу, карелів, фінів...


Цей Сандармох знайшли та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький "Меморіали", а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе, Ірина Рєзнікова. Уперше 27 жовтня того року загиблі були належно вшановані. Тоді в Сандармох їздили Лариса Крушельницька та її дочка Тетяна, Іван Драч, кобзар Микола Литвин, священик Павло Бохняк. За два дні художник Микола Малишко вирубав невеликого дубового хреста з Плужниковими словами "Убієнним синам України". Його привіз у Сандармох Євген Сверстюк. Поруч на галявині великі хрести поставили поляки й росіяни, стоїть мусульманський пам’ятний знак, а в лісі – з півтори сотні карельських знаків з дашками. Російська православна церква спорудили капличку. При вході в меморіал споруджено пам’ятник з написом "Люди, не убивайте друг друга", Санкт-Петербурзький "Меморіял" привіз сюди камінь із Соловків.


Козацький хрест розміром 3 х 1 х 1 метра був вирізаний механічним способом із брили сірого граніту на заводі в місті Кондопога, що за 60 км від столиці Карелії Петроскої (Петрозаводськ). Від 23 серпня до 14 вересня 2004 року скульптори Микола Малишко та Назар Білик працювали там, вибили напис "Убієнним синам України", групу скульптурних портретів, між яких упізнаються Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, Антін Крушельницький, Микола Куліш, Марко Вороний... 6 жовтня хрест був установлений у Сандармосі з участю М.Малишка. 9 жовтня 2004 року в урочищі Сандармох відслужено літію по розстріляних тут в’язнях. Цим Карельське республіканське Товариство української культури "Калина" довершило велику справу.


Гранітний козацький хрест у Сандармосі – це перший професійний пам’ятник українським політв’язням поза Україною – на території колишнього СССР, засіяного українськими кістками.


Пам’ятаймо: Сандармох стався тому, що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України у 20 – 30-х роках поступився суверенітетом України. Він навіть своїх в’язнів не мав права утримувати на своїй території. Сили, які хотіли б повернути нас в Імперію Зла, ще не подолані. Ми мусимо розказати своєму народові, з якого трагічного кола вириваємося.

Василь Овсієнко -  у минулому політв’язнь, дослідник історії політичних репресій, лауреат премії імені Василя Стуса, координатор щорічних експедицій на Соловки та в Сандармох.