категорії: блоґ-запис

Дорожній щоденник: номер один

теґи: моя Україна, щоденник

 

Вікно: велике, широке, низьке, високе, - на всю стіну панорама. Під вікном вал мокрого брудного снігу на якому безладними чубчиками ростуть кущики облізлої мірти. Так мокро і брудно, що все повітря просякнуто наскрізь важкими вихлопами пізньої зими. На плакат «Народне віче» сперлася фігура в чорному. Лише брудні спортивні туфлі і худорляві ноги, що стирчать з-під чорної куртки видають в ньому молоду людину. Ось він нахиляється і спльовує на мокрий асфальт по якому повзе сметаноподібна чорна жижа. І нічого не дзвенить і не гуде і не радіє, а мало б: 6 березня все ж таки, мало б щось відбуватися. Тролейбус протягжно завив, розсікаючи сметаноподібне чорне покриття: хлопця обляпало щедрою хвилею: він навіть не поворухнувся, бо так мрязко, що вже не болить, а тільки плюється і відхаркується. Така епідемія грипу цього року, така епідемія… Мені так жаль, так жаль. І от крик не допомагає, бо ніхто кричати не збирається тільки тіло судомить: от-от щось має статися. Сьогодні ж уночі так страшно було: кров, кров, кров повсюди і вона втішає: не плач, ще новий виросте. А навіщо мені новий? Мені так жаль, що старий зовсім зносився. Що ж не так? Що ж не так? Може треба покинути все це, та й… Ти танцюєш на заправці в Нью-Джерсі, вона робить вигляд мудрий і не дивиться в твій бік. Це щось…

 

І от 7 березня із самого ранку дощ лиє, як з відра. Виїхали з Тернополя, а за Збаражем дорога з м’якими пологими горбами. Підкидає, писати неможливо. Уся наша компанія урочисто піднесена: вчора дуже гарно У.Б.Н. приймали, а потім у шинку: картопля, баклажани, огірки та шампанське в «срібному» відеречку. Періщить дощ, а під дощем розмитим сільським узбіччям тремтить на вітрі самотня постать попід хатами. Йому не більше 16 років. Шапочка, курточка, ноги-ниточки з-під курточки, а в руках, загорнута в целофан велика біла троянда. Ми всі ахнули і радісно нам і щемно стало на душі за ту Оксану чи Руслану чи Свєту чи Галю… Який же він хороший. Такий малий, худий, а вже – муж. Ще немає 12 години дня, а темно неначе ніч суне: вона то наповзає, то відступає за гребінь лісу. Проїхалу ферму Айова. І Ти знову танцюєш на заправці десь в Нью-Джерсі. Круто. А сніг тим часом різко скінчився, так наче лінію провели. Ланівці. Я думаю про Вас. Річка Жирак і біля вказівника загрузла в багнюці ворона. Половина неба і половина океану, але лінії горизонту немає (No Line On The Horizon). Співає «новий» Боно. Клас! – кричить Назарчик, бо в навушниках. А  я шкребу олівцем в блокноті: «Винос болота!» – що це таке? В Татаринцях стояла сумна біла коняка запряжена у віз і думала про своє. Мій прадід був Якимом, а чи бував він у Якимівцях? Знову сніг на полях і посвітлішало одразу. Назустріч нам пронісся білий порш, а за ним - на синьому борді висить морда «чєловєка с нєпростой судьбой». Ну, хіба не диво: де Янук там і порш. От що вони тут роблять? В Ямполі Олег обіцяв нам зв’язок зі світом. А тут качки і гуси гуляють вздовж дороги і чомусь вони дуже красиві: білі та жирні. Бар «Шанс» конкурує з баром навпроти - «Люкс». Бабусі, дядьки, молодички з візочками та немовлятками: життя рулить. І от прямісінько під кам’яним знаком «Квітневе» на майданчику стоїть чувак (чувирло, пацан, штимп, васьок, поц): в одній руці мобіла (він дєла рішає), а в другій член (його ж) і він сцить прямо на дорогий його серцю вказівник рідного села. А біля нього коріш з цигаркою (видно вже посцяв) і заведена тачка. Трохи далі (метрів за 500) пацанята продають проліски. Написи  «Древній Гриців» та «Не смітіть в лісі». Ну чого так чемно припрошувати? А що за це буде, як насмітити? А от що: «Дорогенькі! Хто буде смітити в лісі, той буде ви…ний в ж..у!»

Біля річки Хомора на дереві мокнув сокіл. Перед лобовим склом пронеслася зграйка сорок з розчепіреними пальцями. Аж занадто вони якісь святкові, як на таку погоду: неначе католицькі монашки на мотоциклах з французької кінокомедії  60-тих…

 

Що таке? Злетів ремінь і ми зупинилися тільки но виїхавши з заправки. Міша взяв інструкцію. Назарчик покинув Боно і пішов йому допомагати. І чого він злетів? Я ж його міняв. Я більше на цьому автобусі не поїду: старий він, а зі старими вічні проблеми. Це вже Олег говорить. Леся воду п’є і не дивиться у вікно бо там труп собаки: очевидно у бідаки була нелегка судьба. Наші рятівники схилилися над капотом і намагаються одягти ремінь, аж пара валить від їхнього старання та автобус здригається в ритмічних конвульсіях. Рік тому в Одесі з цього автобуса пішов зелений дим.  Але краще говорити про джин з тоніком. Нарешті мотор мило забуркотів і Міша пішов на заправку мити руки, а Назар гордий собою наче і не чує… вареники з капустою… Леся  не колеться на розмову… ну тоді заливна осетрина…  і Леся віддає перевагу осетрині по-французьки… фарширована щука, але на вишневих гілочках запечена, а не варена, - ну це вже краще, але … але, що може бути краще за червоне (чілійське) з багетом та сиром (звучить більше, як 400 найменувань)?  Можна ставати, бо усі голодні і вже немає сили танцювати на заправці або підпирати собою «Народне віче».