категорії: стаття

Елегія Великодня

теґи: Й таке було

      «Ось це називається бабкою, а ось це – паскою. А без орнаменту і прикрас – то це куліч» - так енциклопедично пояснювала нам під церквою бабуся. На Великдень помандрували до Львова. Галичина завжди велично святкує і Різдво, і Великдень. Там усі традиції не є бутафорними і певно цим можна пояснити святкову атмосферу, велику кількість молоді в церкві  та безліч туристів.

      Місто перегукувалося церковними дзвонами. Усі храми, навіть недобудовані,  були переповнені людьми. Усі - у пишних вишиванках та найсвятковішому одязі на Літургії. Після служби Божої поспішають на родинні сніданки і вітають одні одних «Христос воскрес». А по обіді у Шевченківському Гаю яблуку ніде впасти. Молодь водить гаївки, будує людські піраміди, грають у великодні ігри. Туристів безліч. На власні вуха за 5 хвилин почув п’ять мов.

      З друзями під вечір вибралися за 12 кілометрів під Львовом у рекреаційну зону «Бухта вікінгів». Два озерця, довкола ліси, котеджі і колиби при воді. Можна їздити верхи на конях, поганяти на квадроциклах та роликах. Одним словом здоровий відпочинок. А ще – з десяток дерев’яних колиб і мангалів. Столи ломилися від наїдків: паски, яйця-крашанки, шинки, домашні ковбаси, рулети з чорносливом, хрін з бурячками, холодець і домашній паштет. Напоїв теж не бракувало. Ще з переповненого паркінгу було видно, що сюди з’їхалися люди з різних куточків України. Окрім львівських, найбільше було столичних «джипів-лексусів-мерседесів». Кожна компанія готувала свої шашлики і гріль, випивали і весело реготали під анекдоти. Ліс аж кишів від галасливих дітей, які метеорами бігали серед дерев  та людей. Симфонія свята і щедрих столів. Реальна антикризова програма в дії.

       Коли сонце сховалося за верхами лісу і захід відблискував лише у плесі озера, компанії дещо вгамувалися і понад водою полетіли співи. Дівочі голоси виводили ліричні лемківські і галицькі пісні про «марічок і парубків-легінів» та про «кохання і про ружу-цвіт». Статечно розливаючи горілочку, чоловічі компанії підхоплювали «гей, наливаймо браття кришталеві чаші». А з сусідньої колиби долинали київські співи: «твой порядковий номер на рукавє» і «лєтящєй паходкой ти вишла із мая». Цей львівсько-київський хор раптом обірвався, коли добряче підігрітий молодик затіяв бійку з таким самим молодиком «під мухою». Увесь столичний фан-клуб Цоя ринувся в ліс на підмогу. І хлопці, і дівчата покинули святковий стіл, і зав’язали бійку з не менш п’яною компанією. Хвилин десять-п’ятнадцять з-поміж дерев лунали крики і плесом котилися триповерхові матюки. Охорона врешті розборонила дві бригади. У сусідню колибу до столу повернулося потріпане в боях столичне товариство. Налили випити фронтових сто грам, зализували  розбиті носи і розсічені губи. Одна з дівчат у подертій куртці і в обліплених багнюкою джинсах підняла одноразовий «стаканчік» з вином і несміливо завела: «копав, копав криниченьку». Розпашілі бойові побратими підхопили: «там у вишневому саду». І столичні гості цілком пристойно затягли: «розпрягайте хлопці коней»… Приспана генетична пам’ять після кривавих лісових боїв раптом весняною квіткою пробила собі дорогу. Вони і далі випивали й співали. Випивали й співали. А між деревами у сутінках блимали білими пелюстками весняні лісові квіти. Вечоріло. Добігав кінця перший Великодній день.