Угорщина як вона є, або Моя особиста драма

Так склались обставини, що в цьому році мені не світила ані довготривала відпустка, ані щедрі відпускні, не кажучи вже про зарплату. Тому, затягнувши пояс тужче, намагались обрати найкраще з найдешевшого, тому і обрали однотижневий тур Угорщина-Словаччина-Австрія, що видався нам досить  недорогим та цікавим.

Скажу по-секрету, не вдалось мені назбирати на безбідне існування в країнах ЄС під час відпустки (лиш 200 євро, і то позичені), а тому довелось сушить сухарі і пакувати в рюкзаки й валізи замість атласних суконь і мешт на підборах консерви, консерви і ще раз консерви. А дуже налякані європейськими цінами українські туристи навіть воду везли в рюкзаках замість вечірніх суконь.

Перші труднощі у спілкуванні з народом угорським почалися в супермаркеті «Теско». Якщо ви не знаєте угорської – беріть з собою блокнотик і ручку, щоб хоч б намалювати те, що ви хочете. Бо нам замість кави довелось пити какаву, а точніше капучіно: у розпачі, стоячи і тупо всміхаючись, та ще й ми по черзі казали до дівчинки-продавця, – «Капучіно», бо здогадались-таки, що це єдине слово яке вона зрозуміла, чому були несказанно раді.

Найпершим нашим екскурсійним об’єктом був аквапарк в місті Дебрецен, де дуже приємно було побовтатись у водичці після не зовсім запашного (м’яко кажучи) потягу Київ-Чоп, і вже звідти, чисті та вдоволені, вирушили назустріч пригодам. А їх було чимало – дуже гарне місто Єгер, вражаюча краса вечірнього Будапешта, навіть втома не помічалась, намагались побачити побільше, аж очі боліли.

На щастя, жили ми в недорогому готелі («совок» звичайний, 25 євро з душі), але в центрі Будапешта, що дозволило нам вештатись вулицями міста до глупої ночі і пити каву по кнайпах. Кава – це все, що ми могли собі дозволити в умовах жорсткої економії коштів, особливо, коли ми дізнались, що за екскурсії треба доплатити ще 50 євро. Хоча, якщо чесно, то їжа в Угорщині трохи дорожче від нашої, але порції значно більші (це для тих, хто планує замість рюкзака мівіни набрати суконь з червоної китайки). А ми обідали і вечеряли переважно мівіною з консервованими овочами.

Щодо екскурсій, то ми їздили лише на найцікавіші, бо платити 15 євро за прогулянку (в режимі суворої економії) на кораблику по Дунаю – якось в грудях щось здавило (підозрюю, що жаба), тому ми просто пройшлись набережною, отримавши від того не менше задоволення. Те саме стосується і дегустації страв угорської кухні – екскурсовод нам її пропонував за 15 євро, а біля нашого готелю, та й у центрі міста те саме можна було зробити за 3-5 євро.

Єдина екскурсія Угорщиною, за яку ми не пошкодували сплатити кровно зароблені єври, була до озер Балатон та Хевіз, дорогою заїхавши до «Угорського Версалю» погодувати рибок в ставку. На Балатоні було дуже гарно, наче в раю – блакитна вода, вітер, ледь чутний запах хвої, змішаний з ароматом лаванди і білі вітрильники. До речі, Балатоном це озеро охрестила одна з дочок Ярослава Мудрого Анастасія, але болотом це величезне озеро я б назвати не ризикнула. Інше озеро, Хевіз, – термальне, оновлюється кожні 28 годин, має родонієві (не дуже ароматні) води та температуру 33-35 градусів, що чудово впливає на бажання поплавати і полікуватись. Знаходитись в озері можна не більше години на день, а тому ми вирішили по максимуму «оздоровитись» – типу раз і назавжди, але вам цього робити не раджу, бо потім нас всю дорогу нудило – перестарались. Та загалом дуже раджу при нагоді відвідати ці два чарівні озера плюс «Угорський Версаль» як бонус. Хоча і в самому Будапешті є, що робити і де провести відпустку.

По-перше – просто гуляти по місту, відвідати Базиліку, палац Буди, Рибальський бастіон, Синагогу (до речі, найбільшу в Європі). По-друге – можна походити по цікавих музеях міста, чого вартий один лише парк Мемо (місце-звалище радянських бюстів, пам’ятників та скульптур), або просто проїхатись на найдовших в Європі трамвайчиках (довжиною до 37 метрів), або відвідати найстаріший і дуже цікавий зоопарк, де тварини утримуються в чудових умовах і мають гарний вигляд, якщо можна так сказати. По-третє, в Будапешті дуже багато купалень з термальними водами та є кілька аквапарків, а для таких, як я, любителів поплавати у воді, температурою не нижчою від температури тіла (через те плаваю я лише у ванні вдома) – це рай на землі. Купальні на будь-який смак – денні, нічні, навіть з танцями є (в одній з купалень танцюють хіп-хоп). Ми відвідали найвідоміші в Будапешті купальні Сєчені, і, як справжні мавпи, не вийшли звідти доти, доки не перебовтались в усіх басейнах, ванночках, джакузі і не поробили всі процедури, що входять у вартість квитка.

Угорський гуляш (національна страва) і вино я не куштувала, бо є непитущою вегетаріанкою, але ті, що куштували вино в Долині красунь, не були розчаровані, тому при нагоді раджу скуштувати угорські вина, а особливо – зроблені в Токаї. Та найпрекраснішою з усього побаченого є, власне, сама Угорщина, а найприємнішою частиною цього – її мінеральні та термальні води з гідромасажами, водяними гірками, саунами-басейнами і тє дє. Якби мала змогу, то я би жила в наметі поблизу купалень, проводячи там кожну свою щорічну відпустку, бо зрозуміла, що почуватися комфортно можна не тільки вдома в ванній кімнаті. Але це вже моя особиста сексуальна драма)))

Підводячи підсумок подорожі, хочу сказати, що валіза консервів і каністра води, привезеної з дому не дали нам померти з голоду й спраги і дозволили зекономити 150 євро на їжі, кожному, і – що для мене не характерно – в мене ще лишилось кілька євро, які в кінці подорожі я витратила в тому ж «Теско», гордо сказавши продавчині: «Йо напот киванок» (що по-угорськи означає - «добрий день»), Капучіно (ну воно ж і в Африці капучино) і «Кьосоном» (тобто – «дякую»). Це все, що вдалось вивчити в Угорщині за тиждень, але я собою пишалась, і сподіваюсь наступного разу (а він буде неодмінно) вивчити ще декілька слів.