Юрію Іздрику дівчата віддавалися лише за те, що він - письменник

Юрій Іздрик охоче погодився відповідати мені на досить відверті запитання і надіслав навіть розповідь про враження від шляхетних жінок – найкращих у його письменницькому житті. З інтерв'ю ви дізнаєтесь, чи користується Іздрик віагрою, яка найсексуальніша частина його тіла та кого з сучасного літпроцесу він хотів би.

  Яке співвідношення сексу і творчості у твоєму житті?

      Творчість допомагає  уникати сексу чи, радше, не відчувати  в ньому потреби.

 Чи відчуваєш  себе секс-символом? Завжди впевнений  у собі?

      З деякого  часу — так. Чим менше чоловік  спроможний фізично (в стереотипному розумінні потенції), тим ширші горизонти для імпровізацій і креативу відкриваються, тим стійкіша (наголошую на слові «стійкіша») впевненість

   Яку частину  твого тіла партнери зазвичай називають "найеротичнішою"?

      Мозок. 

    Скільки в  тебе було жінок за життя? Які найкращі (можна без імен)? Опиши їх! Чим вони тебе вразили?

      Скіко? Та, рибітко, одна, мо', дві, та й то іно по п'янці хиба. Я, рибітко, до жінок охочій ни дужи, я стіхи стругаю, шо дрова смерекові, най і вам Бог помага попускатися творчо і прушно і нині вовіки

      А чим вразили  — описано тут:

      ФЕМІНІСТА

  Спочатку  ти казав собі, що вона схожа на клаптикову ковдру – та ж примусова дефрагментованість, та ж нерукотворність ручної роботи. Така ж непередбачуваність кожного  наступного візерунка. Потім таке порівняння почало видаватися вкрай несмачним, незугарним. Справа не в сумнівній поетиці: чудова жінка може нагадувати і клаптикову ковдру і чавунну праску – чому ні? Колись ти був закоханий у дівчину, яка пахла цибуляною зупою, й істинно свідчиш: це був найвишуканіший аромат на світі. Але тут ціла загальна метафорика була до нічого. Ковдра хоча й пасувала б до якої-небудь романтичної мансарди (оббитої сосною, неопалюваної, із засніженим сонцем на єдиному вікні), а все ж не вдалося б уникнути нав’язаних соціоконнотацій: ковдра–ліжко–адюльтер та різна інша похабщина в іншомовному, зазвичай, варіанті. Тут уже й «ручна робота» зводилася до фройдистьської ідіоми «не пальцем роблений». Коротше кажучи, жах. Коли не можеш просто назвати жінку, яка подобається, мабуть-таки, одного з вас роблено нетрадиційним способом.

  Вона  була ексклюзивом, однозначно. Та поруч  із нею ексклюзивним видавався й  ти зі своєю недорікуватістю, чи то пак вербальною розгубленістю. Спостерігаючи  на якійсь вечірці за тим, як вона рухається, ти думав, що от іще одне жіноче обличчя, яке забути так само важко, як і описати. Вона могла би бути успішною авантурницею, терористкою – харизматична зовнішність і жодної особливої прикмети! Бо вона сама – особлива прикмета. Тобто, прикметна особа.

  Від нічого робити ти подумки почав складати її фоторобот, але це мало чим допомогло. Тонкі невиразні уста, яких безліч. Ніс, немов здеформований примхою  скульптора-авангардиста. Маленькі, сливе  свинячі очиці. Випалене хімією волосся. А все в купі – незрозуміла краса, від якої важко відірвати погляд.

  Отак, із відірваним поглядом ти й провів залишок вечірки, гублячись у  загальній беззмістовності, неначе ціла ситуація загрожувала завалитися, разом із тобою поховавши під  уламками всіх, якщо цій жінці не дано буде ім’я. Чому саме ти повинен їх усіх називати?

  Жінки рідко гарно рухаються. Більшості  вдається жест, кілька жестів. Нечисленним  випадає хвилинна граційність. Одиниці можуть навчитися танцювати: зазвичай жінки танцювати не вміють.

  Навіть  у славетних парах – Адель і Фред Астер, Джинджер і Фред, Бонні і Клайд – по-справжньому досконалі чоловіки. Жінки десь там, поруч, на підтанцьовках. Усі відомі жіночі образи, знані з полотен, знимок, скульптури,– усього лише дешеві натурниці, опоетизовані генієм закоханого чоловіка. Всі дами – краплені. Всі телезірки паралізовані нижче пояса. Всі музи – домогосподарки чи бички-беушниці.

  Це  ми, чоловіки, самі створили цей парад  ілюзій. Але трапляється, трапляється, кажу тобі, що цицькаста сусідка, розвішуючи білизну, легко дасть цицьки всім Рубенсовим тіткам без жодних на те – зауваж! – твоїх ментальних зусиль. А смачний, оздоблений матюком плювок якої-небудь вуличної шалави раптом різоне ніздрі терпким духом ідеальної анархії.

  Тобі  щастило на подібні випадки. Наприклад, ти знав одну дівчинку – аса пневматичної забивки. Вона вистрілювала з біломорини тютюновим корком, як абориген отруєним кураре вістрям. А потім легким вдихом затягувала ґанджу. Травинки зліталися в порожню гільзу як курчата до квочки. Дивитися на це можна було безкінечно й без жодного канабісу. Це було вЕлико.

  Інша  твоя знайома вміла ворушити мізинцями  ніг. Це було огидно, але непересічно (анатомічний потенціал розумниці  – окрема тема).

  Ще  одна скидалася на цибату птаху марабу. Здавалося, вона постійно чиркає дзьобом по стінах. Уявляєте савану в коридорах?

  Була  серед інших феноменальна дочка  нації, що мала генетичний тремор усього організму. Сіпало її всю – від  ахілесових сухожиль, повік і кутиків  уст до інтелектуальних потуг  у лобку та місячних циклів у мозку. Вона часто закочувала очі, вживала екзотичні діалектизми і щирилася гарвардською посмішкою. Це виглядало казково, тільки як можна перебувати поруч із жінкою, до якої немов поприв’язувані мотузки, що за них смикає лялькар угорі.

  Знав  ти одну, що не вміла нічого іншого, як довершено носити свої довершені груди. Правда, про це мало кому було відомо, бо вона завжди ховала їх у потворні, соціально заангажовані бюстгальтери.

  Інша  володіла вмінням зграбно переступати  з мокрого рушника в купальні капці, й за це ти роками прощав їй повну відсутність інтелекту і прикрий характер.

  Одного  разу тобі трапилася офіціантка, котра, не зронивши ані слова, запросила  такі фантастичні чайові, що ти розреготався й залишився в її смердючій  забігайлівці на весь вечір. (При цьому вона примудрялася збирати під столом пакетики не використаного одноразового цукру і повертати у вазу на шинквасі).

  Ти  мусиш пам’ятати і ту хлопчакувату дівчинку-хіппі із зап’ястями ангела, і стару бомжиху з електрички, що мала руки богородиці й погляд убивці, і малого рудого спанієля з купою комплексів та невичерпним запасом сексуальності.

  А ще – партнерку з курсів рок-н-ролу з її плетеними шкарпетками і  рвучкими па; автобусну попутницю  з оригінальною манерою сякатися в паперові серветки; черницю, що напрочуд хвацько витягала з-під і ховала під подолом мобільник. Та що там – було їх без ліку. Але рухатися з них не вмів ніхто.

  Лише  в телевізорі одного разу тобі пощастило  побачити жінку, яка не лише чудово співала (жінки найкращі серед вокалістів), але й ступала, залишаючи на піску сліди (дія кліпу відбувалася на узбережжі), що їх так прагнуть цілувати екзальтовані поети.

  Найрідкісніше в жінці – шляхетність. І саме шляхетність якось пов’язана  з умінням, здатністю, даром рухатися.

  Шляхетна  жінка пахне акварельним папером. Це вам підтвердить кожен палітурник.

  Шляхетна  жінка носить біографію на обличчі.

  Шляхетна  жінка курить біломор.

  Шляхетна  жінка – ас пневмозабивки, рудий  спанієль, мобільна черниця.

  Шлях  шляхетної жінки – це шлях. Ім’я її – ім’я. Голос її – закон.

  Шляхетних жінок не існує.

  Але тут, цього разу, тепер напевне  трапилося щось надзвичайне –  бо ось вона, акварельна, тиха, граційна, безіменна, досконала, холодно-розпусна, витончено-хтива, тварюка, богиня, ідол, постамент, наріжний камінь постаменту, квітка під каменем, змія під колодою, шалава, бруд, сміття. І це нічого, що ти сидиш на кухні, а перед тобою лише стос перетермінованого фотопаперу «Унібром» ГОСТ 12762-64, перенаселена попільничка, квасоля в мисочці і ромашковий чай. І це нічого, що за вікном життя й таблоїди. І це пусте, що позаду пустка. Найголовніше попереду: вічність, клаптикова ковдра, далекі береги...

      І бережи вас  Бог.

      А чому, до речі, без імен? Мою дружину звати  Надія. 

    Дуже приємно. А що треба  дівчині щоб завоювати твоє серце?

      Сидіти тихо й поводитися шляхетно.

      Ні, якщо чесно, не знаю, хто ж про таке говорить? Ніколи невідомо, де, коли і за яких обставин впаде на голову цегла чергового  захоплення.       

     Чи віддавались тобі дівчата лише за те, що ти письменник?

      Підозрюю, тільки за це й віддавалися.

      Зате, як високо тепер вони цінують українську літературу!

    Маєш якісь  переваги щодо інимних зачісок? Чи "налисо" найкраще? ;)

      Йопть! Сам  я, конєчно, лисий, токо вот інтімно лі ето?

     В тебе був  гомосексуальний досвід? Чи це залишається  табу не лише для нашого суспільства, а й для наших письменників?

      В мене перманентний духовний контакт з гомосексуалістами, але фізично вони мені трохи відразливі. Ну, бля, ну, вбийте мене, за те, що я фізично і психічно нормальний, білий, католик і гетеросексуал, до чого тут табу? Щоб бути просунутим лібералом конче трахатися в зад?

    Тобі подобається  запах невипраної жіночої білизни?

      Дарагуша! Пользуйтеся анальнимі шарікамі «Ретона»! Стіраєт говно просто в жопє!

    Пам’ятаєш свій "перший раз"? Який він був?

      Вспомню —  вздрогну.

    Що ти можеш  порадити молодим хлопцям для  того щоб досягти успіху з дівчатами? А в літературі?

      А нашо там  успіху досягати? Там відриватися  треба. І пертися.

     Секс колись допомагав тобі видати книжку? Чи це впливало на якість видання?

      Та звісно. Але ну його на хрін ті книжки і такі видання.

     Кого вважаєш найсексуальнішим із сучасного літпроцесу?

      Як можна  бути сексуальним у літпроцесі? Думай, шо говориш. А так мічтаю інагда о  Тані Малярчук, о Софійці Андрухович, Іренку Карпу вопше з дєтства  люблю і лєлєю. Лєна вот іше, наприклад, бєлєнька така із «Сонцекльошу» — я балдію, як вона двігаєцца і нафік літпроцесс-с-с.

     Доводилось  колись користуватись віаґрою чи подібними речима?

      О наївні! Хто  без віагри я?

     Ти за безпечний  секс? Чи за екстремальний?

      За такий, від  якого бодай якесь задоволення.

     Це правда, що "сіські правят мірам?"

      Какі сіські? Мірам правіт бальшая надєжда  і маленькая вєра.

     Наскільки різноманітним може бути секс?

      По-любе різноманітніший  за ваши вапросікі.

Фото: Ростислав Шпук