Культурологія по-харківськи
(Пальм Н. Д., Гетало Т. Є., Михайличенко Д. Ю., Потоцька Ю. І. Культурологія. Навчальний посібник. Харків, вид. ХНЕУ, 2008, 283 с.)
Черговий посібник з культурології, освячений вітчизняним міністерством освіти й науки залишає без відповіді багато питань, які давно час ставити нашим освітянським чільникам.
Так, після різних більш і менш точних визначень культурології та її завдань (з різними варіаціями формул на різних сторінках) автори пишуть на с. 14: «Вітчизняна культурологія вивчає, по суті, те саме, що й комплекс антропологічних дисциплін, який сформувався на Заході. Поліфонічність культури в її дійсності вплинула на існування різних версій культурології, таких, як семіотична (Ю. Лотман), літературознавча (Д. Лихачов, С. Аверінцев, А. Марков), діалогічна (В. Біблер), історична (О. Гуревич, М. Попович) та ін.». Після цього конозить поцікавитися в харківських вчених, чому вони вважають Лихачова, Аверінцева, Біблера та ін. вітчизняними вченими, чи мені йдеться про якусь іншу вітчизну, – про Україну?
Чому, після менш і більш слушних формулювань предмету і завдань культурології, автори присвятили перший модуль посібника історії культури, другий – етиці та естетиці? А де ж якийсь модуль про, власне, культурологію?
Чому стільки дурниць написано про українську культуру в темі №10, де поперекручувано дати, явища, прізвища (Дайченко – замість Данченка, Римерук – замість Римарука і т.д., – с. 158-160), звалено докупи більшовицьких пристосуванців і концтабірних подвижників в уступі про шістдесятників тощо? Чому О. Забужко і В. Герасим’юк – молоді літератори (с.160)? Як взагалі можна ставити поруч прізвища Ороса і Герасим’юка? Невже тільки Віктюк визначає театральну естетику ХХ ст. (с. 159)? Та і яке відношення Орос має до культурології? Вітчизняної…
До посібника додано словник термінів (с. 268-278), що здебільшого безпосередньо до культурології стосунку не мають.
Посібник споряджено переліком рекомендованої літератури майже виключно російською мовою, ще й переважно у цензурованих радянських виданнях. А чому вітчизняне міністерство освіти і науки не підказало шановним авторам, які є здобутки в сучасній українській науці, якщо є… Може також міністерство знає, що твори з культурології писалися не тільки російською мовою, і не тільки в Росії та «на Заході»…
Я не брався до рецензії, бо треба було б писати том, не менший за посібник. А тільки хвилює мене, який існує механізм в міністерстві, який благословляє в життя «не зовсім досконалі» підручники й посібники? Хто за це відповідає особисто?
Лесь Герасимчук