«Зіґфрід»: Син єдинородний

Зіґфрід Коли який-небудь антифашист береться за аналіз постаті Гітлера, в нього завжди виходить щось недолуге і нецікаве. Він перебуває в невигідному стані – про злочини Гітлера відомо практично все, тому дуже важко висловити якусь нову думку з цього приводу. А просто в черговий раз наголосити на жахах тієї війни було б схоже на звичайну спекуляцію темою. Нещодавно так вчинили всім відомі мільйонери, котрі відзняли черговий фільм про голокост – не помічаючи, що прямо сьогодні, тут і зараз люди помирають від ВИЛІКОВНИХ хвороб просто через те, що не мають грошей на лікування.


Людям відрізають голови. Люди гинуть на шахтах через елементарне жлобство на системи безпеки. Щодня велика кількість людей гине на дорогах – вони не можуть дозволити собі авто з подушкою безпеки. Людей убивають злочинці у темних провулках. Людині треба все життя, щоб виплатити відсотки за житловий кредит – це вже вишукана форма знищення... А ці грошові мішки знімають фільм про голокост і практично нічого не роблять тоді, коли прямо під носом у них відбуваються такі життєві трагедії, за якими через сто років схожі спекулянти від мистецтва зніматимуть фільми і жахатимуться цим речам так само, як зараз ми голокосту!

Антифашисту в мистецтві дуже тяжко − книга Гаррі Муліша так і пнеться повідомити людству щось нове, але в неї виходить слабо. Автор на повному серйозі пояснює феномен Гітлера так: його душа народилася в момент смерті душі Ніцше (коли він остаточно збожеволів), тобто відбулася така собі реінкарнація. Цікава думка, але коли вона вкладається у вуста відомого і розумного письменника (головного героя), а не пересічного пацієнта психіатричної клініки, виглядає це не зовсім бездоганно з мистецької точки зору. Одночасно з цим у книзі міститься малозрозумілий словесний набір про те, що Гітлер був утіленням НІЩО. Автор намагається переконати читача, що тіло в Гітлера було, а от душі – ні. Радує лише реакція дружини головного героя, котра на такі заяви свого чоловіка реагує цілком адекватно: «Можливо, Руді, розумніше буде тобі це припинити? [...] Схоже на те, що ти з’їхав з глузду.»

Справді, Руді, тобто, Гаррі, дослухайся до поради свого персонажа... Хоча ні, стривай, серед усього твого малоцікавого набору речень знайшлася-таки перлина. Ти і сам зрозумів, що це і є твоя найголовніша мистецька знахідка, тому ти й виніс її у назву книги − «Зіґфрід», хоч про самого Зіґфріда там ідеться геть мало. За книгою, Зіґфрід – таємний син Гітлера. Ти розумієш, Гаррі, що ти накоїв? Яке поле для роздумів сучасному скінхеду! Ведмежа послуга антифашистам. Який мистецький образ! Хтось колись візьметься за цю тему – і зробить із неї ягідку...

І В УСЬОМУ БУДЕШ ВИНЕН ТИ!!!