категорії: стаття

Алевтина Кахідзе як і Джон Леннон вірить, що одна людина змінює хід історії

теґи: big idea, garage gang, алевтина кахідзе, арт, культура

Відома українська художниця Алевтина Кахідзе у с. Музичах, що під Києвом, у власній авторській студії поряд з будинком, де живе зі своїм чоловіком, відкрила приватну резиденцію для іноземних художників, теоретиків та кураторів. Такою ініціативою Кахідзе не лише відкриває українські простори для іноземних резидентів та творців. Фактом свого перебування на території села митці зі всього світу будуть розширяти історію Музичів. Така головна ідея проекту The Muzychi Expanded History (Розширена історія Музичів) – одного з проектів культурної ініціативи Big Idea.

20 хвилин ходи від будинку Алевтини до зупинки маршрутного авто у Музичах, що возить місцевих жителів до Києва. Для першого резидента програми Стефки Аммон, що приїхала до Кахідзе з Німеччини така відстань – завелика, тому вона просить купити їй велосипед. Бажано українського виробництва.

У селі багато озер. Неподалік від будинку Кахідзе за чутками місцевих розташована дача Суркіса, частина озера, куди місцева малеча стрибає влітку на тарзанці, знаходиться на території тих земель.

– Можна і туди заплести – каже Кахідзе – але я не пробувала. – Минулої весни у нас оселилася родина лебедів, усе село їх годувало.

Тихе життя та близьке розташування до столиці привабили художницю та її чоловіка Володимира Бабюка купити у Музичах земельну ділянку. 14 місяців знадобилося щоб звести будинок європейського типу, а поряд з ним – компактну студію для творчості.

Півтори тисячі місцевого населення, школа, клуб, церква, сілька рада та центральний супермаркет – певно, цього майже достатньо, щоб одного разу виникло бажання розширити історію міста, де практично нічого не відбувається. Але ідея започаткування подібної ініціативи у Кахідзе зароджувалась протягом останніх років творчості. З 2004 року художниця була учасником багатьох резидентських програм за кордоном, а торік отримала художню премію Казимира Малевича, ініційовану Польським Інститутом в Києві. В якості головного призу – тоді Кахідзе отримала 10 тисяч євро та можливість працювати в резиденції Центру сучасного мистецтва «Уяздовський замок» у Варшаві над створенням нових робіт. Потім гостювала з 5-ти місячною творчою поїздкою у резиденції в Швеції.

– Я постійно перебувала за кордоном. З одного боку – це гарна можливість для того, що ти робиш. Але насправді дуже часто відчуваєш самотність, коли ти не вдома – розказує Кахідзе і зізнається, що саме це і стало першим мотивом започаткування програми приватної резиденції в Музичах.

До образу міст художниця звертається не вперше. Так, у 2007 році Алевтина Кахідзе видала книгу «Жданівка», яку критики охрестили скоріше не літературним продуктом, а художнім жестом. Власними спогадами, вирізками з газет та результатами пошукових інтернет систем художниця створила збірку оповідей про місто свого дитинства – шахтарське містечко Жданівка, що на Донбасі.

– Про моє місто ніколи не було ніяких книг, от я і взялась» – пояснює авторка.

За результатами інтернет-запитів «Жданівок» на пост радянському просторі виявилось понад два десятки, однак художниця спробувала виділити серед них свою, особливу. Митці знайшли у проекті Кахідзе картину правдивої депресивної дійсності про «дві України».

Прововжуючи досліджувати образи міст, у новому мистецькому експерименті ширше поглянути на історію Музичів Кахідзе матиме змогу разом з іноземними резидентами, які кожного літа гостюватимуть у студії художниці. Учасників програми Кахідзе шукає за допомогою інернету, надсилаючи пропозиції до відвіданих нею резиденцій за кордоном. Резидентські програми часто вимагають великих дієвих програм. У проекті Кахідзе таких правил немає – атмосфера відкритості та простоти у приватному просторі і є полотном для художнього самовираження під час дослідження нового місця.

– Я не буду запитувати запрошених художників, теоретиків, кураторів, робити презентації чи дослідження, влаштовувати виставки в Музичах чи про Музичі. Я буду запрошувати їх просто бути тут, бути собою, бути в Музичах – пояснює авторка.

У Музичах першовідкривач проекту Стефка Аммон вже освоїлась. Аммон навіть вітається з місцевими бабусями, але каже, що в німецьких селах при зустрічі незнайомці тиснуть одне одному руки, а тут – чомусь бояться. Випускниця скульптурного факультету Академії мистецтва в Берліні приїхала до Кахідзе на місяць. Спочатку в студії гостював і бойфренд німкені, саме він порадив Стефці прийняти запрошення українського куратора та відвідати Київ.

– Він мені сказав, що Київ – це другий Нью-Йорк – зовсім не жартома аргументує вона.

В Берліні окрім постійної роботи в офісі Аммон є учасником мистецької організації (Artist Run Organization) – так званим фізичним простором-середовищем, де керують митці. Такі заклади дають можливість сучасним художникам бути незалежними та провадити свою політику. Однак в такому випадку – і спонсоруються за власний кошт учасників. Аммон у своїй художній практиці торкається таких тем як культурні проекції та коди.

У 2001 році її дуже розізлила Клаудія Шиффер. Тоді для рекламної кампанії спідньої білизни відомого бренду H&M модель постала у відвертих ракурсах, а щити з її оголеними частинами тіла заполонили увесь Берлін. У місцевій пресі писали, що котрийсь чоловік навіть потрапив у ДТП, бо задивися на Шиффер.

– Вона здалась мені схожою одночасно і на Бріджит Бордо, і на Барбі. Було видно, що її ноги видовжені, а талія – надто тендітна. Вона практично маніпулювала своїм тілом. І мене дратувало наступне: "Чому я повинна бути схожа на неї?".

Тоді Аммон вирішила зробити свій варіант реклами спідньої білизни від H&M. У місцевій фотостудії Стефка зняйлася в оригінальній білизні H&M з невиголеними принадами, а потім вивісила постери у вікнах берлінської книгарні. Згадує як нажахалася, коли вперше побачила себе у вікні на великому постері далеко не у перфектному стані.

На презентації своєї творчості у столичній галереї Худграф в рамках проекту Кахідзе Аммон демонструє свої відео-роботи. Одна з них Going to see Bruce Nauman оповідає про подорож Аммон крізь США на автівці, щоб наживо побачити свого кумира – відомого американського художника та скульптора-концептуаліста Брюса Наумана. 10-ти хвилинна відео історія демонструє глядачеві звичайні кадри доріг і прерій. За кадром Аммон розказує про поламану відеокамеру, сварку з бойфрендом та про хвилююче очікування від зустрічі з кумиром. Як виявилось у фіналі – Наумана Аммон передумала бачити в останній момент, бо зрозуміла абсурдність такого задуму:

– Уявіть собі – я без попередження приходжу у гості до незнайомої мені людини і що я маю її запитати? Якою має бути моє мистецтво?

Зовсім не власна значима мистецька діяльність привабила Аммон приїхати у Музичі до Кахідзе:

– Кожен з нас це може робити. Історія міст пишеться завдяки людям, які певний час жили там чи проводили свій час. І зовсім не обов’язково робити щось незвичайне.

Наступним резидентом проекту Кахідзе стане німкеня Романа Шмаліч, яка у вересні цього року привезе до Україні власний мобільний кінотеатр-проекцію. Кахідзе заздалегідь готувалася до її приїзду, бо як виявилося Романа не дуже товаришує з собаками, а приватну резиденцію та будинок Кахідзе охороняє білява вівчарка Пенелопа.

– Змушені були зробити додаткові вхідні двері з вулиці – пояснює кураторка. – Резиденти мають максимально комфортно себе почувати.