категорії: візуалка стаття

Автопортрет ван Гога. В масці

Епатажні й гротескні "Картіни маслом" Владислава Шерешевського

теґи: владислав шерешевський, Львів, парафрази на ван Гога, іронічний живопис

Владислав Шерешевський, Якщо вам раптом дуже хочеться мати в себе вдома картину Вінсента ван Гога, то успішний київський художник Владислав Шерешевський вам її... намалює. "В. Ван Гог. Портрет В. Шерешевського" – таку назву має одне з полотен живописця, виконаних в постімпресіоністичній манері "а ля ван Гог", завдяки якому я свого часу зацікавилася таким явищем у сучасній українській культурі, як Шерешевський. До 29 листопада львів'яни мають змогу скласти своє враження про художника, який має дивовижне почуття гумору й володіє доброю малярською технікою – у Палаці мистецтв триває виставка робіт Владислава Шерешевського "Картіни маслом".

Саме з усесвітньовідомим нідерландським постімпресіоністом у Шерешевського пов'язана серія картин "Ван Гог і я": "Ван Гог, він же Гога, він же Гоша", "Вуха" і ще чимало дотепних і промовистих парафразів на полотна знаного голландця. Київський митець, чиї роботи є в музеях і приватних колекціях багатьох країн, цитує й інших відомих художників: в образі "Святого Себастьяна" презентує Майкла Джексона, як персонаж парафразу на "Олімпію"Едуарда Мане  постає Антон Чехов (з іронічним написом: "У людини має бути все... все..."), замість Брюллова на картині Георгія Меліхова "Молодий Шевченко у Брюллова" – Шерешевський на полотні "Молодий Шевченко у художника Шерешевського", а в роботі "Система Станіславського" (зі серії "День учителя") митець пропонує парафраз на "Повернення блудного сина" Рембрандта.

Художник миттєво реагує на вдячні для сатирично-іронічного погляду події нинішньої України, тому привіз нам портрет ван Гога в масці (з написом: "Завжди бути в масці – моя доля"), "артеківські" "Вафлі" тощо. З трохи давніших сюжетів від Шерешевського – телефон з тризубом ("Поза зоною"), Грушевський з ірокезом на 50 гривнях ("П'ятдесят") – зі серії "Наша Україна". 

Пропонуємо напівсерйозні-напівіронічні відповіді Владислава Шерешевського на запитання "Ратуші".

– Тим, хто приходить на виставку Ваших творів, треба бути обізнаним з історією мистецтва?

– Треба хоча б щось знати. Зрештою, достатньо було уважно вивчати шкільні підручники з літератури, наприкінці яких розміщували картинки відомих майстрів. Я особисто завжди звертав на них увагу на уроках. Коли скучав, читав: Ши-ш-кі-н, "Утро в сосновом бору", Рє-пі-н, "Бурлаки на Волге"... Тобто університетів закінчувати не обов'язково. Але бажано.

– Водночас Ви даєте підказки до своїх робіт: або назвами, або написами на полотнах...

– Можливо, хтось не знає художника, а напис викличе додаткову асоціацію... Думаю, це важливо. Бо нині на людину сиплеться величезна кількість інформації. Усюди буквами рекламують політиків, товари. То чому б нам не рекламувати картини, не пробуджувати зацікавлення прекрасним?

– Ви відреагували на нинішню маскову ситуацію...

– Не стримався. Ван Гог малював себе із забинтованим вухом, і саме це мене наштовхнуло намалювати його в масці: бинт з одного місця перемістився в інше. Йдеться про своєрідне затикання художникові рота.

– Який живопис нині має попит?

– Завжди мають попит оголені жінки. Це те, що завжди чомусь купують. Я не можу себе змусити малювати квіти, пейзажі, а від оголеної натури одержую задоволення. А загалом у колекціонерів свої критерії, в обивателів – свої. З молодими бізнесменами, які відвідали світові музеї, простіше домовлятися, ніж із депутатами, міністрами років десять тому. А одна моя клієнтка прийшла через два роки після того, як я намалював портрет її дочки і запитала, чи не міг би я на ньому домалювати кролика...

Коментар

Роман Яців, мистецтвознавець:

– Владислав Шерешевський володіє блискучою технікою, яку адекватно використовує, адаптує до відповідного професійного завдання. Також у нього є мислення, яке надається до саме такого типу іронічного живопису. За радянські роки ми відвикли від того, що називають самоочищенням через мистецтво. У 20-30-х роках у Львові виходило чимало гумористично-сатиричних журналів, які висміювали потворні явища. Тому ця експозиція – позитив для українського сучасного мистецтва. Щоправда, на мій приватний погляд, окремі речі не дуже переконливі, не у всьому відчутний сенс тієї епатажності.

 Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/avtoportret_van_goga.html