категорії: репортаж

"Jazz Bez 2009": від етніки до імпровізацій

теґи: "Shockolad + PL", Jazz bez 2009, Дзиґа, Львів

Заквітчаний фолком фрі-джазовий анархіст у поротих бі-боп джинсах із класичноюIMG_1081 академічною краваткою – таким з’явився перед ясні очі публіки ІХ міжнародний фестиваль «Jazz Bez», такими видались перші три концертні дні у Львові.


 

Близько 100 музикантів із 13 країн світу протягом 13 днів випробовуватимуть на публіці з 10 міст України і Польщі ефективність своїх джазових панацей. Розмах чималенький. «Вже дев’ятий рік «Jazz Bez» набухає», – охарактеризував ці процеси Юрій Кучерявий, «дзиґівський» критик у справах культурних.


 

_MSZ8750Фестиваль заварюють у Львові, тому галицька публіка смакує джаз різної міцності великими ковтками. В перший день «Джаз Безу 2009» меломанів частували перченим. Львів’янка Мар’яна Садовська та її бенд «Borderland» дали етножару, обджазувавши українські фолкові композиції. Джазу, щоправда, була жменька, він тільки час від часу відлунював у музиці, зате потужний автентичний вокал Садовської живою зливою ринув на публіку, спраглу своїх джерел. Давні пісні, переважно колискові, зібрані Мар’яною під час експедицій українськими селами, зазвучали по-новому. Трепетно і дбайливо аранжовані, м’яко загорнені у нотне хитросплетіння фортепіано, контрабасу і ударних (німецький гурт «Borderland») та тонке мереживо індійської гармонії, яке ткала сама співачка. Нові авторські пісні-рефлексії зазвучали добре знайомими і рідними, адже вони – про життя, хоча часто не про найкращі його сторони, як-от еміграція, пиятика, одначе завжди такі, що стосуються всіх, чіпляють душу.

Садовська перероджувалась для кожної пісні. Це вже була не одна виконавиця з характерним _MSZ8806 репертуаром, це були безліч образів, окремих особистостей, що розповідали кожна свою історію. Вони не гребували жодними засобами, аби своїми оповідками втрутитись просто в серця слухачів, аби луною, стоголоссям відзвучити у їхніх душах. Мар’яна сміялась, плакала, кричала, рвала ноти, тембри, обережно їх склеювала, дорожила ритмами, перебирала почуттями, тремулами, шепотіла, мліла, божеволіла, горіла і неквапно тліла, потім знову іскра, і – сльоза… у слухача. Голосом вона творила чудеса: то ніжно гладила найтонші внутрішні струни – то раптово стискала їх безжально і безнадійно. Лагідна і несамовита, акторка, яка живе поза сценаріями, режисерка, що прагне висловитись, співачка, яка без залишку виливається у пісню, розчиняється нею у повітрі, і густими емоціями розтікається по залу. Пісні Мар’яни Садовської не слухали – ними дихали.


 

ShockolaD + PL, оркестр У другий фестивальний день публіку облили «шоколадом». Хай би як не просили львів’яни іменитих зірок з-за кордону, а своїх рідних таки шанують по-особливому – виступ гарячого «ShockolaD + PL» відзначився вщент заповненим залом і небувалим теплом, від якого могли б розцвісти квіти. IMG_1016Великої необхідності представляти учасників гурту не було – це один з тих особливих випадків, коли імена Дани Винницької (вокал), Анастасії Литвинюк (фортепіано) та Ігоря Гнидина (ударні) були в усіх на вустах, наче зняті з умовної дошки пошани міста.Ще трохи, і глядачі запам’ятають тих, хто ховається за приставкою PL – духовика Томаша Дабровскі та контрабасиста Міхала Яроса. Цих музикантів «ShockolaD» викрав з їх етнічно рідної Польщі до настроєво близької України. Безмежно глибокий фолковий матеріал, зджазований у дуже легкі, світлі композиції, вдихнув весну у залу Львівської філармонії. «Подоляночка», «Веснянка», «На 5» сонячними зайчиками стрибали по усмішках слухачів, тим самим знімаючи дискусійне питання про джаз як вічно негритянську музику. Симфонічно-камерний оркестр «Леополіс» обрамлював звукосміх «Шоколаду» традиційними академічними вкрапленнями, залишаючи, одначе, і собі моменти для забави.

 

 

New BoneНіжну шоколадну етніку змінили драйвові «New Bone». Самою своєю з’явою музиканти дали зрозуміти, що спокою не буде, самозаглиблення відміняються. Енергія і епатаж – таким був виступ «Нової кістки» джазового бі-бопу. Склад гурту – стандартне комбо: фортепіано, контрабас, барабани, двійко духовиків. Наче нічого незвичного, але… О, горе всім, хто після першої частини пішов додому дивитись програму «Врємя», не дочекавшись виступу цих хлопців! Музиканти стрибали по ритмах, вони набрали несамовитого темпу, вкрай рідко дозволяючи собі спустити швидкість і трохи розслабитись. Грали гучно і стрімко, наче жартуючи зі слухачем, споювали його своєю музикою, не даючи, одначе, напитись вволю, залишаючи його спраглим і постійно охочим до ще одної композиції. New Bone

А чого варті були постійні діалоги піаніста і перкусіоніста! На сцені Pawel Kacnmarczuk і Arek Skolik з’ясовували стосунки, іронізували один з одного, перемовлялися про життя, нестримно сміялися. Все це, звісно, за допомогою своїх музичних інструментів. При цьому Pawel ні хвилини не сидів на місці – постійно стрибав біля свого фортепіано, грав як по клавішах, так і по струнах всередині інструмента, поводився так нахабно, наче кидав виклик ударнику. Той відповідав рішуче, з бурхливою виваженістю, час від часу з того захвату кидаючи експресивні вигуки. До команди цих двох фанатиків повертали духовики, які вклинювалися зі своїми партіями, коли піано-ударний діалог переходив усі межі. Ексцентричний виступ польських музикантів неабияк припав до смаку публіці й підзарядив усі внутрішні батарейки.

 


indexУ третій день до публіки вийшов сам маестро Шопен. Щоправда, в джазовій обробці «Jagodzinski Trio». Музика зіграна в кращих традиціях, про неї хочеться сказати – красиво. Заджазовані сонати Шопена звучали, наче роздуми в голос, як самозаглиблення, неквапне міркування. Плавні переходи темпу: від швидкого до повільного, зміни настрою: від спокою до стрімкості, без жодної різкості, без раптових експериментів, дуже правильно і обережно. джазування на третій деньНеабияк потішило соло ударника Czeslaw Bartkowski: якісне, в міру динамічне, не затягнуте, не привантажуюче і приємне. Від такого хочеться довго усміхатися і неочікувано комусь щось подарувати. Віддуватися за глядацький «біс!» довелося піаністу – Andrzej Jagodzinski зіграв сольно. Дивовижно чуттєва, емоційна, зріла композиція, зіграна вдумливо, тремтливо, викликала міріади асоціацій. В уяві поставав вечірній келих самотнього вина для мислителя, що розмірковує про шовкову нитку кохання його життя. Jagodzinski перетворив фортепіано на кардіоінструмент – натискав на клавіші, а перебирав струни серця. Композицію на другий «біс!» відіграли у повному складі.


 

джазування на третій деньРозімлілу публіку до тями приводив квартет «Avtokar». Міжнародний фрі-джазовий проект об’єднав музикантів з України, Польщі та Великобританії. Серед них – знаний контрабасист Марк Токар. Атональна, непослідовна, музика навіювала відчуття постійного пошуку. У певні моменти імпровізація зводилася до первісних ритмів, схожих на ритуальний танець, в яких, одначе, було щось шаманське, гіпнотичне. Згодом музика нагадувала звуки міста, буднів. Інструменти перегукувалися, шепотіли, влаштовували конфлікти, перемир’я, норовили затихнути зовсім. Wacław Zimpel, кларнетист, здавалося, найсумлінніший музикант квартету. Коли всі наче складали звуки і зводили музику до мінімуму, його нестримний кларнет продовжував шалений пошук, він говорив нотами, а не грав їх. Марк Токар вчергове показав майстер-клас на тему «101 спосіб видобути звук із контрабасу». Хоча не всі слухачі залишилися до кінця виступу «Автокару», однак наполовину заповнена зала філармонії – це вже прогрес у сприйнятті фрі-джазу, адже не так давно цей стиль вважали доволі суперечливим і прирікали на провал.

 

 

Фото: Маріан Стрільців, Андріана Стахів, Олександр Бузник, dzyga.com.ua

Текст: Оленця Кравченко