Така граціозна, з характером... праска
Письменниця Міла Іванцова колекціонує старовинні чавунні праски
Напевно, небагато людей спроможні оцінити раритетність і красу цих громіздких, важких та невеселих, на перший погляд, старовинних предметів, бо вони переважно темних кольорів. Тож чимало таких речей хтось уже давно викинув на смітник або здав на металобрухт… Натомість інші кмітливці, забачивши ці експонати, знають, що можуть на них добряче заробити. Ще б пак, якщо їм трапляються отакі покупці-поціновувачі старовини, як Людмила Іванцова.
– Річ у тім, що я живу в столиці недалеко від Куренівки, де у вихідні вирує блошиний ринок, рай для колекціонерів, – розповідає Людмила. – Йшла якось торговельним рядом і бачу – «праска чавунна вугільна автентична». Аж у серці йойкнуло: думаю, це ж старовинна річ, нею хтось працював, вона служила людям… Запитала, скільки коштує й здивувалася, бо ціна була геть символічною. Купила одразу три праски. Позаяк про колекцію не йшлося, то одну залишила собі, а дві подарувала людям, які могли б це оцінити. Направду були вражені друзі, до яких прийшла на новосілля. У них квартира в сучасному стилі, всі дарують хай-тек, а тут я з праскою вугільною… Усіх за пояс заткнула! Після того як кілька разів на очі потрапили прасочки, вирішила: якщо вони мене знаходять, то, мабуть, почну їх збирати. Так, одна за одною – і за два роки маю їх уже двадцять штук.
Киянка демонструє колекцію й зізнається, що серед експонатів є улюбленці, деякі просто називає прикольними, а ще інші чудовими презентами від друзів.
– Ось ця, малесенька, старовинна, не думайте, не дитяча – справжня! То для стрічечок, мережива й комірців, – Людмила показує праску, завбільшки півдолоні. – Хтось власноруч і підставочку для неї виготовив... А це останнє моє придбання – латунна праска. Вони страшенно дорогі! Але я торгувалася, тому замість шести сотень заплатила за неї чотириста… Латунна – праска багатих людей, бо прості прасували чавунними.
– А це …дівчинка! – спантеличила оповідачка, взявши до рук направду чепурненьку й «усміхнену» прасочку. – У мене тут є і дівчатка, й хлопчики... Правда ж помітно, хто є хто?.. Ось ця хоч і важка, але граціозна така, з характером дама… Ось праска-хлопчик: серйозний, без прибамбасів, не веселун зовсім… А це невизначена стать: таке щось набурмосене, сердите...
А ще знайомий Людмили привіз із Росії праску залізничників, адже прилади із вилитою зіркою мали попит серед людей цієї професії... Жінка каже, що тільки-но друзі дізналися про її незвичне хобі, одразу стали дарувати раритети, мовляв, валяються запилені, а тут нехай їх бачать люди.
– Однакових прасок у мене годі відшукати, вони всі неповторні, – завершує цікавий екскурс Людмила Іванцова, яка захоплюється не лише збиранням старовинних прасок та літературою, а має справу з нерухомістю, працює перекладачем французької мови, малює на склі й фотографує кути будинків. –
Хтось із колекціонерів їх підфарбовує, підмальовує золотим або срібним спреєм. Я ж такого не люблю, відтак дуже серджуся, коли бачу на Куренівці оброблені старовинні речі. Мені до душі справжнє. Я ж тільки трохи шліфую прасочки, щоб не ржавіли…
Бачила колекцію Жанна Куява