Заметіль (вірш про дружбу)

Заметіль (вірш про дружбу)

Одиноко. Нікого навкруг.

Замела всі дороги зима.

Жодних гостей і шансів на рух.

Накриває, як ночі пітьма,

Хвиля роздумів: хто тобі друг,

Бо здається, що друзів нема.

Хоч копай, хоч мети – все дарма.

Надто глибоко в’їлася фальш.

Заметіль, навпаки, відкрива

Досі схований дружби муляж.

Можна б пити корисність до дна,

Та питво це – ніяка не блаж.

Занесла всі стежки заметіль.

Чорна кава парує теплом.

Чи байдужість, чи втомлений біль

Визирають в холодне вікно.

Втім, прокласти дороги нові

І зробити в житті перелом,

Як ніколи, є шанс, навіть ціль –

Треба чистити сніг все одно.