Епічні відступи Олеся Ульяненка

 Знов черговий "академічний" читач не впорався з "Жінкою" Ульяна. 
Він з текстом "боровся". Ну от хіба не ясно, що це зовсім інша, не "класична" лінійна література? Що мова тут відіграє ту саму роль, що графіка, графічність в малюванні? Що "перехресний" монтаж епізодів -- це є плюс, новаторство, а не мінус та невиразність? Чи вже наважитись та проілюструвати її в дусі Френка Міллера? Тоді взагалі будуть бігти, як від пожежі -- в нас же страшенно бояться коміксів. Чи треба ілюструвати в аніме-стайл?
Бо Ульян -- це ж чистий хентай, з його жорсткою мораллю та всіма ціми тентаклями та крилами... 

Знову недобре -- це розшифрують як "дитячу літературу", очевидно...

Коротше, Максим Звичайний: Епічні відступи Олеся Ульяненка,
або як важко читати Ульяна після Толстого та Франка.