віддам даром

просто подарую охочим 825 сторінок свіжих, ще пахучих текстуальних мастурбацій письменниці і поетеси о.забужко

тому що:

1. я, звичайний читач, що любить захопливе (так, саме те – комфортне і диванне) читання, не хочу ідентифікувати себе ані з головною оповідачкою цієї історії, ані з іншими її учасниками. історія перетікає в єблю, єбля перетікає в історію, та чомусь за тими всіма фрікціями успішної самиці дарини мені вчуваються дряблі тєлєса старіючої, виснаженої, але ще сексуально-амбітної жіночки. і чомусь не відбувається в мене через то процес вчитування, бо я постійно зістрибую на видіння її вічновеликих сережок, що хилитаються в такт з її вкрай активною жестикуляцією і артикуляцією. 

2. ідеалізація одних за рахунок дискримінації інших – невже цей механізм ще не заіржавів? що це за терапевтичний мазохізм, коли для літературного узагальнення (ні, не то – виокремлення) хай і репресованого історичного досвіду покоління, обов‘язково треба під‘їбнути інше-інших?

«російськомовні і їх силувана вивчена українська…», «досить чиста, як на одесита, мова», «з неї лізуть ці фальшиві польські конструкції…» – що це, як не ідеалізація мови? вишукана – для обраних та інша – для плебсу. і вся книжка виключно про це – як головна героїня-герої (читай забужко) відрізняється від цього плебсу: в мові, в поставі, у зв’язках і навіть у траханні (бо ж з глибоким історичним бекґраундом трахаються, а не просто так!) і винести цей талмуд самолюбування з претензією на маркесове, а місцями і на джойсове, письмо просто неможливо.

ця книжка чомусь нагадала мені історію фільму «мазепа» ю.іллєнка. якщо не помиляюся, за уряду ющенка (який сприяв і виданню, про яке мова) виділили державних грошей на епічну картину про гетьмана. кілька мільйонів гривень – небачені тоді гроші. думали, в пику успіху «вогнем та мечем», а вийшли якісь неоковирні кіностраждання старого маразматика. на сцені мастурбації ніби відрубаною, а насправді паперовою головою глядачі виходили з зали. так і тут: сподівалося подружжя ющенків на розігрів інтересу до УПА як раз на тлі присвоєнь статусів і орденів. а нам – читачам тепер доводиться виколупувати частинки смислу та історії з сексуальних потрухів і копіпастів з "польових досліджень".

хто і дочитає до кінця, так не я – це точно. досить з мене, що я тоді «мазепу» додивилася.