Концепція історії доби кінця історії

Київський інститут проблем управління імені Горшеніна та агенція MSBrand Corporation розпочинають проект «Історичний Клуб», метою якого є формування національної історичної школи та впровадження сучасної концепції історичної освіти. До дискусій про історію як аналітичну науку та інструмент  прогностики, про те, якою мірою суспільство взагалі може домогтися свого роду об’єктивної певності щодо великих проблем нашого часу, котра може слугувати надійною базою для прийняття життєво важливих рішень щодо нашого майбутнього, про історичну природу речей тощо «Історичний клуб» раз на місяць запрошуватиме істориків, аналітиків суміжних дисциплін, спеціалістів з громадських зв’язків та інших зацікавлених осіб.

Концепція історії доби «кінця історії» — так звучить тема першого, березневого, засідання «Історичного Клубу», яке відбудеться 18 березня о 18-00 в приміщені інституту Горшеніна за адресою: Київ, вул. Чапаєва,4, офіс 14. Спікери: Кость Бондаренко (Історик, спеціаліст з історії міжнародних стосунків. Кандидат історичних наук), Володимир Дмитренко (Експерт з аналізу політичної та економічної інформації, автор науково-популярних книжок з історії Стародавнього Риму. В минулому — аналітик військової розвідки), Наталя Яковенко (Історик, спеціаліст з історії пізнього українського середньовіччя. Доктор історичних наук, професор). Модерує: Ксеня Сладкевич (Історик, спеціаліст з історії Стародавньої Греції, експерт з громадських звязків).

Питання, додаткова інформація, пропозиції до участі, акредитація журналістів тощо: Ксенія Сладкевич, 050-372-92-00, pr@msbrand.net

Володимир Дмитренко: Для того ж, щоб зрозуміти закономірність історичних процесів, треба лишити у спокої всі емоції і власні симпатії, ретельно фіксуючи не лише те, що було приємним у минулому, але й те, що було неприємним і навіть ганебним. Не вигадувати, не створювати «міфологію», а фіксувати і вивчати реальні події. Так само як й у фізиці, чи у хімії, тільки маючи справжні, а не вигадані результати досліджень, можна зрозуміти реальні закономірності фізичних, чи хімічних процесів. Тільки після накопичення достатньої справжньої, а не вигаданої, аналогової бази історичних подій, можна вивести справжні, а не вигадані, закономірності розвитку історичних процесів. Причому хід багатьох макропроцесів, тобто процесів, у яких бере участь багато людей, можна зі стовідсотковою точністю прогнозувати на багато років вперед. Знанням цих законів і закономірностей можна ефективно користуватися, скеровуючи належним чином хід подій. Але змінити ці закони жодна людина не в змозі!

(«Буквоїд», 28.07.2009, «Історія Стародавнього Риму безпосередньо зв’язана з історією України»)

Наталя Яковенко: Ми маємо насамперед визначитися із тим, чого ми очікуємо завтра від шкільної історичної освіти, а точніше — від тих маленьких людей, які нині протирають формені штанці на шкільній лаві. Якщо не тільки набити дитячу голову іменами/датами, а й навчити пізнавати світ «через історію», себто показати можливі способи поведінки у складних обставинах, то слід прищепити вміння самотужки розрізняти «правильне» і «неправильне». Що є першим, що другим — проблема вічна, але система орієнтирів нині спрямована на гуманістичні цінності — право індивіда на життя, свободу й незалежне судження (в сьогоднішній, розшматованій політиками Україні останнє дорого важить). Сучасний світ, як відомо, будується на засадах демократії, а дієва демократія потребує громадян, що свідомо обирають власну позицію й не менш свідомо визнають за опонентом право на те саме. Це означає, що дитину належить змалку призвичаїти до думки, що переконання бувають різними і що опоненти «нашої» точки зору теж керуються гідними поваги спонуками — як і ми самі. Підручникова історія може надати для цього безмежну кількість унаочнень, бо ж у всі часи й скрізь суміщалися різні моделі поведінки й типи лояльностей. Заторкуючи такі речі, ми, по-перше, оповідатимемо правду, яку діти можуть зверифікувати із ситуацією довкола себе, а по-друге, привчимо їх до думки, що у боротьбі за певну цінність завжди зіштовхується кілька рацій, і кожна з них вимагатиме розуміння, ба більше — уміння спростувати її не кулаком, а доказами.

(«Дзеркало тижня», № 8 (736) 7 — 13 березня 2009, Лікнеп для професора)