"Двох ангелів, двох людей" перетворили в "Двох ангелів"
Прем'єрна постановка п'єси Віктора Шендеровича в Одесі
...А розпочалося все із малоприємного для людського вуха звука – не то сирени, не то дзвінка. У двері головного героя – звичайнісінької людини – подзвонив ангел. Що правда, він також мало чим відрізнявся від людей. Як з’ясувалося згодом, однаково, де жити – що на землі, що на небі: система скрізь схожа. За словами режисера-постановника і сценографа Ігоря Равицького, комедія «Два ангели» має філософсько-притчевий характер. Сміх із серйозним виразом обличчя почав задавати ще сам автор п’єси – відомий російський журналіст і драматург Віктор Шендерович. Одеські ж театрали на існуючому тексті не зупинилися і зробили свій власний сценічний варіант п’єси. З двох дій скомбінували одну, незрозумілі для українського глядача пародії викинули. Окрім режисера-постановника, до трансформації шендеровицьких «Двох янголів, двох людей» долучилися артисти Олександр Самусенко і Павло Шмарьов, Андрій Зай і Богдан Паршаков, народний артист України Анатолій Дриженко, заслужений артист України Ігор Геращенко, артисти Олександр Бабій, Михайло Грицик, В’ячеслав Казимирчак. Чим відрізняється українське прочитання комедії російського драматурга, як ніхто добре знає Ігор Равицький:
«У Шендеровича це проста побутова п’єса: нормальна квартира – з умивальником, душем, унітазом, люди ходять звичайні, отакі, як ми з вами. Ми ж намагалися зробити узагальнюючу таку, філософську, містичну роботу. Ось у цьому ми відрізняємося від п’єси-оригіналу, котрий написав Шендерович. Це – наш погляд, наше авторське рішення. Наскільки я знаю, всі вистави, котрі ставилися за цією п’єсою, були побутові. Ми відійшли від цієї традиції»
А ще постановка збагатилася безліччю ідей-знахідок: шепіт і голоси за лаштунками, руки, що крізь стіну подають предмети, комп’ютер, що символізує Божу волю тощо. Все це з’являлося під час репетицій, які тривали близько двох місяців. Тепер творчому колективу театру саме час запрошувати глядачів для розгадування притчових загадок. Творча майстерня «глядач на сцені» наближує одеських театралів до дії ледь чи не на відстань дихання. А малу сцену обрали невипадково: обмежений простір створює інтимну обстановку, атмосферу лікарні, де про проблеми не кричать, а говорять пошепки. Закінчується вистава справді пошепки – молитвою. Символічність фіналу розкрив Ігор Равицький:
«Зупини нас, Господи! Дай нам нормального ангела – нормального керівника. Щоб він прийшов і допоміг нам у всіх наших гріхах».
А коли молитви стихають, у куточку сцени на підлозі починає ворушитися пір’ячко. Музичний супровід хвилею жене напругу нейронів, і ти стежиш, як кволо підіймаються мініатюрні білі крильця; вони виборюють по сантиметру, цілеспрямовано рухаючись вгору – до ліхтаря. А коли пір’їнки сягають джерела світла, вони кружляють в конвульсійному танкові і падають донизу… Криленята згоріли, а розмірковування не відпустять глядача ще довго…