Фліт "Заникав" свій альбом на Оболоні!

   2 квітня 2006-го року у київському клубі "Докер Паб" відбулася презентація нової платівки забійного івано-франківського гурту "!

   "Докер Паб" - це вам не "Арт клуб 44", куди дійти - від метро рукою подати, тому щоб туди дістатись без особистого транспорту маршрути треба знайти і пішечки пройти доведеться. Як виявилось, ми прийшли дещо зарано, тому довелося почекати за склянкою соку.

До Вашої уваги розклад подій "Рок Січі"

Олег Скрипка збирається збудувати Січ. Вона розташується, як і належиться, на Дніпрі, а саме на Трухановому острові у Києві, і складатиметься з трьох ударних цитаделей. Аби в істориків не виникало плутанини з минулими козацькими укріпленнями, творіння вевешника матиме й свою особливу назву: то буде "РОК-СіЧ" – саме так називатиметься новий Всеукраїнський фест, започаткований знаним рокером.

Сергій Батурин: "Для більшості література України закінчилася на Загребельному і Мушкетикові!"

- Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, що за книжки Ви зараз пишете, чого нам чекати найближчим часом?

Рецензія на книгу Лариси Денисенко "Кавовий присмак кориці"

Роман "Кавовий присмак кориці" Лариси Денисенко - це роман для тих, хто здатний спіймати флюїди кохання на фоні терпкого та тонкого аромату кави, який тримає в полоні смакові рецептори читача до останньої сторінки.

Рецензія на книгу Світлани Пиркало "Не думай про червоне"

Світлана Пиркало - молода українська журналістка та письменниця, яка наразі працює для Української служби ВВС у Лондоні. Роман "Не думай про червоне" - це другий прозовий роман письменниці, яка також є автором першого словника українського молодіжного сленгу.

Довкола творчості Пиркало триває якийсь постійний ажіотаж: її називають українською Бріджит Джонс, а її роман вже мало не називають молодіжним бестселером.

Рецензія на книгу Любка Дереша "Поклоніння Ящірці"

Сторінка за сторінкою ллються думки молодого автора, які так і встигаєш ловити, а потім повертаєшся на початок, щоб насолодитися ними вдруге, чудова мова автора (от тільки б без матів), неймовірні романтичні описи місцевостей - це все притаманне Любку, а точніше саме цьому твору.

Але ж, ну не може критику сподобатися усе! Отже, насамперед, хотілося б почати з кінця книги, з того, що кинулося в око НАЙбільше. Жорстокість. Дереш явно переборщив. Автор - затятий любитель творчости Стівена Кінґа, тому це можна пояснити. Але неймовірний розвиток подій в кінці твору нагадує вже не Кінґа, а якісь Холівудські трилери, де люди то помирають, а потім оживають, то вибираються з поглинаючого болота. Тупо все це, дуже тупо. Також, на мою думку, автору слід було брати для таких "ролей" трошки доросліших персонажів, адже, ну якщо в такому віці секс - річ звична, то використання зброї, носіння трупу, знущання над тваринами потребують набагато більше нервів і життєвої "загартованості", чого в такому віці людина мати навряд може.