Зустріч 2
Ти кричиш на мене-мені байдуже.Тебе дратує моя мовчанка...Ти даєш мені ляпаса-мені не боляче.Ще одного...Я стою і лиш дивлюсь на тебе...Здійнявся сильний вітер,але я продовжую стояти на одному місці і дивитись на тебе.Ти йдеш,а я далі стою.Зупиняєшся,обертаєшся-знову зустрічаємось поглядами.Ти здаєшся в цій німій дуелі першим.Пішов.
Чорні хмари над головою...Грім,блискавка.Сильний дощ змочує дерева ,доріжку по які ти пішов,мене,яка все ще стоть на одному місці,наче забетонована.Сльози змішуються з дощем.Я вся мокра.Вітер нещадно дує,але мені не холодно.Зовсім.Аніскілечки!Я лише дивлюсь у слід чорній постаті,яка от-от зникне...Зник...Імла накрила парк.І мене.Час не стоть...Він тече ,мов ріка,швидкою течію.Час невблаганний...А що мені до часу?Я стою...Одяг прилип до тіла.Вітер ніяк не заспокоється,але мені не холодно...зовсім...Дощ посилюється...Мо думки разом з краплинами дощу лиються на афальт...Тепер в голові немає нічого зайвого.Задивляюсь на ромашку...Хм...Така пізня осінь,а вона досі не зів'яла ...Яка гарна...Одинока...
Помічаю,що хоч дощ і падає та на мене не капає.Підводжу очі вверх...Чорнота...Оглядаюсь...Наді мною парасолька,яку тримає хлопчина,який промок до нитки...Ехом лине сміх.Сміємось разом.Я з нього.Він з мене...Хоч я й стояла під парасолею та все ж добряче намокла.Виглянуло сонце!Він галантно подає руку...Рухаємось далі...
21.11.09р.