«Межі контролю» Джима Джармуша: Естетика тиші

теґи: The Limits of Control, Джим Джармуш, Межі контролю

 Джим ДжармушУсе частіше творці авторського кіно у своїх стрічках відходять від багатослівності персонажів та чіткого сценарію. Кім Кі Дук, до прикладу, взагалі стверджує, що при створенні гарної картини без слів можна, а то й варто обійтися. Можливо, слідуючи цьому, деякі режисери віддають перевагу сценаріям без прописаних реплік, даючи усю волю імпровізації своїм акторам. Що з цього виходить, можна побачити з останнього скандального фільму Ларса фон Трієра «Антихрист». А тепер – ще й з нової стрічки представника Нью-Йоркської нової хвилі Джима Джармуша «Межі контролю».

Тут головний імпровізатор – неперевершений у цій своїй ролі Ісаак де Банколе, актор, який знімався і в попередніх фільмах режисера. Його подорож-транс, впродовж якої він має виконати поставлене на початку завдання, і є стрижнем картини. Момент подорожі – руху до себе, повз себе, вглиб себе, – є точкою інтересу для Джармуша і неодноразово посідає ключове місце в попередніх його стрічках (і «Мрець», і «Ніч на землі», і гілконосні «Зламані квіти» (Канни 2005). Але попри постійний фактичний рух у кадрі (потяги, автобуси, машини, піші прогулянки, просто пластика тіла), розвиток дії доволі статичний. Герой вирішує якесь завдання, приховане від ока глядача, розплутуючи різні логічні головоломки, на кшталт математичних забавлянок РТільда Свенсонеймонда Смалліана «Принцеса чи тигр?» (якщо докладніше: у двох кімнатах з табличками на дверях містяться принцеса і тигр; герой може врятувати принцесу і своє життя відповідно не зайшовши до кімнати з тигром, розгадавши за допомогою логічних роздумів написи на дверних табличках (там, де правда – принцеса, де хиба – тигр) і відчинивши двері до принцеси. До прикладу таке: табличка № 1 «У цій кімнаті знаходиться принцеса, а тигр в другій», табличка № 2 «В одній з цих кімнат знаходиться принцеса; крім того, в одній з цих кімнат сидить тигр». Отже, в якій кімнаті принцеса?).

Та замість таких простих табличок персонажу надається лише чотири картини іспанських художників-модерністів, сірникові коробочки (червона/блакитна) та випадкові люди, які страшенно  люблять розповідати про свої захоплення, пристрасті, роздуми над екзистенцією після кодової фрази, попри всю її антикомунікативну інтенцію: «Ви не розмовляєте іспанською, чи не так?». Хоча реплік у фільмі справді мало. А ті, що є, переважно становлять скінченний набір елементів, як у калейдоскопі, які проступають по ходу дії в різних комбінаціях.дві філіжанки кави

Повтор узагалі є важливим елементом розгортання стрічки. Повтору (але не у вигляді однакових копій, а, радше, як метонімічне чи метафоричне переосмислення) зазнають усі складові: мова, зовнішній вигляд героя (три однакового крою костюми з різним кольоровим кодом), його звички («Два еспресо в окремих чашках» – кава, знову ж таки, автоцитата Джармуша з «Кави й цигарок»), рухи (спеціальна гімнастика тай чі, яку щоранку виконує герой, потім з’являється як фламенко), урбаністичні та природні краєвиди Іспанії (лише заради цього останнього фільм радила б дивитися!). Інший важливий елемент – підсилення деталі. Власне, фільм і завдячує своєю назвою увазі до деталі. Це постає провідним мотивом оповідання Вільяма Берроуза «Межі контролю», від якого назву й запозичено. Неспішне споглядання за деталябудинок Torres Blancasми – один з принципів, який Джармуш заклав у фільмі: «Дивитися на багато речей як би насправді дивився на картину». Його картина цілком до цього надається.

Доповнюють цю загуслу феєрію фільму відомі й звичні для Джармушових стрічок актори, яких ви не впізнаєте (чого варта одна Тільда Свінтон – холодна білявка; і довгоочікуваний такий уже всюдисущий у фільмах Джармуша Білл Мюррей), страшенно майстерна операторська робота (завдяки Крістоферу Дойлу, який зокрема працював над фільмом Вонґ Кар-Вая «2046»), пронизлива музика за методою «обхідних стратегій» (Oblique Strategies) Брайяна Іно, і – не зайве повторити ще раз – Іспанія як архітектура, фламенко, природа. 

Насамкінець, автокоментар, взятий із фантастичного інтерв’ю з Джимом ДБілл Мюррейжармушем: «Я думав, що «Межі контролю» можуть мати два пояснення: як межі самоконтролю, і як межі дозволу іншим людям контролювати чиюсь свідомість, я вже трохи думав про можливе подвійне значення. Хоча, скажу вам, вважав, що назва трохи сухувата, я все думав і думав і намагався придумати нову, але закінчилося цією ж. Знаєте, одна моя частина вважає, що це екшин-фільм без екшину чи щось подібне. Тому тепер мені подобається назва. Назва стає кращою, після того, як подивитеся фільм, ніж тоді, коли вона просто приваблює вас перед переглядом».