категорії: стаття

Легенда про Омана...

 

Легенда про Омана

Було колись… Від річки Арти* до самого Бога* та Роси* розселилось те плем’я уличів*. І було їх так багато, як роси світанкової, тому ще їх росами називали. Жили вони окремими родами-вуликами, як справжні бджоли. Було того бджолиного роду 318 міст, розкиданих мов небесні зорі на одному Великому Чумацькому шляху всесвіту.

Старі люди кажуть: «Скільки світу – стільки Гумані…». Ти можеш встати зарання, коли ще не буде видно і чути різноманіття яскравих барв та звуків нового дня, до того, як залунав перший спів лісових птахів, який пробуджує все довкола, мов срібло дзвонів церков Звенигорода… Спробуй, візьми і помандруй у місячному сяйві до парку «Софіївка», чи будь-якого іншого місця, і віддайся чарівній подорожі у далеке минуле.

Ще не покотилося по землі золото-вогняне колесо Хорса*, як залунали в ранковій тиші перші пружні удари ковальських молотів. І так кожного наступного дня. Кажуть, що крапля поту з натрудженого чола дажбожого онука пробуджує сонце, а те в свою чергу – і саме життя. Не стань тієї роботи – яким би був зміст життя? Чи зігріло би сонце землю, вкриту чорними плямами байдужості? На березі річки Уми* стояла кузня сварожича* Божа. Поблизу в ранковому тумані можна було побачити і невелику оселю, де він жив зі своєю дружиною Ладою та дітьми. Бож був не тільки простим ковалем, а і головою усього улицького роду. Ніщо так не поважається в світі людей і серед богів, як проста тяжка праця на користь ближнього. Кажуть, за те, що Бож викував золотого плуга самому Дажбогу*, той подарував йому на старість двох синів, справжніх богатирів – Омана* і Гуду. Не було їм рівних ні в одному сусідньому племені. Оман, ім’я якого походило від самого першочоловіка Ману*, мав таку надзвичайну силу, що, кажуть, міг підкувати небесними зорями, як звичайними цвяхами, білого коня Світовида*, якби ж той тільки погодився! Гуда, за своєю вдачею ні в чому не поступався рідному братові, тільки був від природи дуже веселий і балакучий. Не одне свято, будь-то Купайло* чи Коляда*, або навіть свято Рода, коли випікають короваї, варять пиво, мед і проголошують замовляння на честь Рода і Рожаниць: «Хай все добре народжується», – ніщо не обходилося без нього. Бо хто краще може заспівати, виграваючи на дуді або гудку.

Старий вже став батько Бож. Як старий і немічний тур дає дорогу і поступається молодому, так і на зміну осені неодмінно приходить весна. Замислився вожак, згадуючи чомусь тих лелек, що повертаються з далекого вирію додому на Батьківщину. Кому ж наступному передати нелегку і відповідальну посаду? Та закон пращурів однаковий для всіх, – хто здобуде перемогу у відкритому чесному двобої – тому і дістанеться Золотий Грифон. Нефритовий топірець, прикрашений грифоном – магічним оберегом долі, є символ влади, котрий передається із покоління в покоління всього арійського роду.

От незабаром і настав той час, коли зібрався з усіх найвіддаленіших куточків весь бджолиний рід. І зібратися вирішили на річці Удич, де споконвіку сходилося віче, щоб обрати достойного очолити весь рід улицький, і де вирішувалися інші важливі питання. Багато було претендентів показати свою силу і вдачу, але сильніших від синів коваля не виявилося жодного. І стали Оман і Гуда один навпроти одного, брат проти брата – силою мірятися. День б’ються – почорніло бусове поле, другий б’ються – почервоніло блакитне небо, третій день… вже і Сома* заграла на сонці, та все ніяк один одному в силі не поступаються. Не витримали батьківські очі, обидва вони для нього найдорожчі, наче дві половинки одного цілого. Зупинили той бій, не бувало такого ще за всю історію слов’янського родоводу. Та за звичаєм, через дев’ять діб, домовилися розпочати поєдинок знову. Треба було визначити переможця – нового вожака роду.

Через декілька днів зібралася на прадавній річці Умі вся громада рідновірів та наймудріших голів племені, щоб вирішити, як їм бути далі. Був на тих зборах і проповідник іншої віри, якогось там Христа, на ім’я Грек. Він прибув до Артанії* великими священними шляхами з самої Ольбії*. Благав зупинити бійку і вирішити справу жеребкуванням, та покластися в усьому на Бога. Не послухалися його рідновіри, та запалала між ними сварка. Одні стояли на тому, щоб продовжити двобій, другі закликали звернутися до Дажбога, треті підмовляли вбити одного з братів, втім і завершити справу. Підхопили хвилі синьоокої Уми ту полохливу сварку і понесли спочатку до Арти, від Арти до Бога (назва річки), а звідти – до самого Чорного моря. Так дізнався про ту непорозумілість спочатку Стрибог – бог степових вітрів, та передав все те своєму братові Перуну, а останній, в свою чергу, повідав усе Дажбогу.

Вже зовсім зсурилась п’янка Сома – напій самих богів, який спеціально готувався і який мав покуштувати новообраний вожак слов’янського роду. А мудрі люди все сперечалися і ніяк не могли дійти до остаточного рішення. А тим часом, за наговорами, брати один проти одного почали гострити стріли та братися до підступного лука. Натягнулася тетива невіглаством страшної невідомої сили, заграли на сонці жаданням влади металеві навершя стріл… І хіба для цього на світанку б’ють ковальські молоти всіх ковалів світу?

Побачив це Перун – бог грому та блискавки, і як вдарив зненацька з неба вогняними списами, розщеплюючи лук разом зі стрілою навпіл. «Як ви могли ослухатися споконвічного закону арієвого племені?!» – пролунало і розкотилося громом десь під небесами. Наче з-під землі з’явилася мати братів Лада*. Відчувало материнське серце, підказувало їй, що має статися щось недобре. Склала вона розщепленого Перуном лука зі стрілою протилежними кінцями і високо підняла вгору. В цю хвилину пробилося крізь чорну хмару таке довгоочікуване сонячне проміння і осяяло золотою фарбою над головою матері Лади переломлений зі стрілою лук – символ Тризубу, споконвічного символу арійських племен. «Прости нас нерозумних Дажбоже! Ослухалися ми твого заповіту. Зневажили і забули священний знак миру, який подарували людям боги – Символ Тризубу. Пощади рідних братів моїх синів – Омана і Гуду. Затьмарило їм очі жадання влади, що в підступності своїй взялися за лук».

Дуже розгнівався Дажбог на людей бджолиного роду, і хотів вже їх суворо покарати, бо був не тільки таким богом, що дає, але й справедливо карає. Почувши щирі слова матері Лади, та побачивши її сльози, не став він вбивати Омана і Гуду, а разом з ними і винищувати увесь рід улицький. Тільки перетворив синів коваля Божа одного на рослину, а іншого в птаха. Рослина та і досі називається оманом, або ще дев’ясилом, за те, що має дивну силу і є найулюбленішою, з давніх-давен найшановнішою рослиною всіх українців. Іншого брата, Гуду, перетворив у птаха пересмішника. Існує повір’я, що побачивши його, людина стає набагато щасливішою, а іще кажуть, від цього птаха утворилися всі веселі музики, гру яких можна почути на кожному українському весіллі.

З того часу багато стекло води в прадавній річці Умі, або Уманці, як її тепер називають. На тому місці, де стояла оселя коваля Божа, на берегах, де колись збиралися на княжу пораду наймудріші голови улицького племені, розкинувся майже стотисячний мурашник під назвою Умань. То є наше рідне місто. Від тих далеких часів оман разом з барвінком, рутою і любистком, калиною й хмелем, став найулюбленішою рослиною українців, а кожна господиня зазвичай садила цю дивовижно сонячну квітку на самому видному місці перед хатою, як оберіг для усього роду. Від назви тієї рослини, так розповідається у легенді, походить і назва нашого міста. З самого ранку, якщо прийти до Острова Кохання в парку «Софіївка», можна почути спів птаха пересмішника, який розповість вам легенду про Омана знову…

Як багато віків назад, на Купайла, котиться вогняне колесо в прохолодні води річки Уми…

 

  • Арта – назва річки на південь від міста Умані, імовірна стародавня назва р. Ятрань. Етимологічно подібна назві одного з трьох давніх царств Русі – Артаніїї.
  • Бог – стародавня назва річки Буг.
  • Рос – назва річки, сучасна назва якої Рось, на північ від Умані.
  • Уличі – багаточисельне слов’янське плем’я, що мешкало колись на історичній території Уманьщини.
  • Хорс – слов’янський бог сонця, від тої назви, мабуть, походить і назва міста Корсунь, що на Черкащині.
  • Ума – стародавня назва річки Уманки, вперше зустрічається в 1497 р. Супральському літописі.
  • Сварог – батько українського олімпу, бог світла і небесного вогню, покровитель ковальства і шлюбу.
  • Дажбог – прадавній слов’янський бог – той, що дає». Сонячний бог, якому вклонявся весь слов’янський світ.
  •         Оман – стародавнє слов’янське ім’я, зустрічається серед козацьких імен в реєстрі війська запоріжського. Існує подібна назва рослини, від якої, можливо, походить назва міста Умані.
  •         Ману – першочоловік в індійській міфології.
  •         Купайло – свято літнього сонцестояння. Шлюбні ритуали, гуляння, стрибання через вогонь…
  •         Коляда – свято вшанування Сварога – батька всіх богів, свята вечеря (Братчина).
  •         Світовід – вважався божеством Білого Коня (світанку).
  •         Сома – священний напій давніх слов’ян.
  •         Артанія – одне з трьох прадавніх царств Русі, частково локалізувалося в межах Черкаської області.
  •         Ольбія – одне з найвеличніших грецьких міст північного Причорномор’я.
  •         Лада – старовинне жіноче слов’янське ім’я, походить від імені слов’янської богині Лади - покровительниці шлюбу і добробуту. Назва Ладичин одна з імовірних назв Умані в 13 столітті (Г.Є.Храбан).