— спільнота блогів про культуру
Архів
Пов'язані теґи
2008(+),
2009(+),
2010(+),
2011(+),
афіша(+),
галерея(+),
Київ(+),
книгарня "Є"(+),
Коронація слова(+),
Львів(+),
літературна рецензія(+),
музика(+),
новина(+),
Нора-друк(+),
поезія(+),
репортаж(+),
Сергій Жадан(+),
стаття(+),
Факт(+),
інтерв'ю(+)
ВсіКоментарі
З такими чоловіками, як Ви пане, жінки просто вимушені бути феміністками, хоча теми роману це абсолютно не відноситься. НА його сторінках зображено справжніх чоловіків, які вміли боротися і любити...Але, напевно, такі чоловіки стали вимираючим видом після знищення УПА.
Якщо тобі цікаво, то прочитай книгу!!! А щодо того, що "луцька жлобиха може знати про УПА", то довожу до вашого відома, що УПА було засноване саме на Волині, якби ви добре вчились в школі то, безсумнівно, це знали б!!! А випускниця Оксана Забужко філософського факультету!!!
якраз дивлюся "Дівчину, що гралася з вогнем"
В будь-якому випадку, шведи вже екранізували другу й третю частини трилогії. Сподіваюся що український глядач матиме змогу їх побачити у кінотеатрах.
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук для інтернет-видань дозволений за умови гіперпосилання на «Сумно?» та із зазначенням імені автора, а для друкованих видань - за наявності згоди автора. Всі публікації охороняються авторським правом. Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку.
Чи випадковим є те, що роман Міли Іванцової "Родовий відмінок" я прочитала саме на початку 2010-го, поки відповісти однозначно не можу. Втім, мушу подякувати авторці твору, бо тепер зрозуміла напевно, що ...хочу стати мамою! І то – цьогоріч!
...Узяти цю книжку з собою в дорогу передусім спонукало те, що мені пощастило особисто познайомитися з пані Людмилою під час презентації «Родового відмінка». Тоді присутніх вразила невимушена, тепла й душевна атмосфера, відтак кожен побажав сказати авторці якнайкращі побажання і щодо просування роману, і щодо її подальших творчих досягнень..
Отож, знаючи, що будучи в дорозі понад шістнадцять годин, неодмінно захочу щось почитати, я поклала у сумку цю не таку вже й маленьку (бо вона на 300 сторінок) книжечку. Зізнаюся, що, як великого шанувальника української літератури, мовна подача тексту мене не вельми вражала (як на мене, мова у романі проста, доступна, без усіляких складних зворотів чи «смачних» слів), проте кинути читати її так і не змогла. За три дні книжку проковтнула (це враховуючи зустрічі з родичами, друзями). Мені дуже сподобався сюжет і його подача: коли частинка закінчується на найцікавішому й тобі кортить якнайшвидше дізнатися її продовження, а також урізноманітнення тексту діалогами, інтернет- та смс-листуваннями… Зрештою, приємно, що роман не песимістичний, не обтяжений жорстокістю, нахабством, бездушністю чи то пак безбожністю, чого й так не бракує в нашому житі… Чудесний кінець! (до речі, передбачити який було важко, тому й спішила дочитати до останньої крапки). І, найголовніше, що найбільше запало в душу, то це загальна оповідь КРАСИВОГО, ба навіть зразкового материнства, коли між батьками й дітьми панують чудові стосунки, взаєморозуміння й повага. Відтак, повторюся, і собі захотілося продовжити оте «нерозділиме і одвічне коло»… Дякую вам, пані Людмило за доброго порадника й дієвого спонукача!:)
Щиро, ваша прихильниця Жанна.