| «Веселі ніжки» (Happy Feet) |
|
|
 Курчата забивають свого брата, чимось несхожого на них – так вже вони влаштовані. На жаль, тисячоліття еволюції та прогресу не змінили аналогічної звички в людському суспільстві, а у «Веселих ніжках» – і в пінгвінячому. Малюк Мамбл, який трохи примерз в яйці, котре впустив під час довгої полярної ночі його татко, саме такий вигнанець. Весь їхній рід з прадавніх часів співав – складаючи шану Великому Гвіну чи знаходячи собі кохану, і лиш Мамблу не пощастило на голос. Зате він дивно дріботить ніжками і, нахабство яке, навіть не збирається припиняти цю безглузду справу, через що рано чи пізно йому доведеться залишити зграю і піти геть – на таких несхожих завжди вішають усі проблеми суспільства, навіть зникнення риби в океані. На щастя, Мамбл рішучий і послідовний у своєму намірі саме танцювати, тому за допомогою свого хисту і нових друзів-пінгвінів інших видів вони вирішать не лише проблему зникнення риби, а багато інших, більш особистих для кожного з них. Я не знаю, що трапилось з Джорджем Міллером за ті п’ять років перерви в його кар’єрі, але режисер, який до 1987 року знімав виключно песимістично-стильні трилери на зразок «Іствікських відьом» чи серії про шаленого Макса, що подарувала нам Мела Гібсона, неймовірно змінився. В 1992 році він зняв проникливу драму «Олива Лоренцо» про хлопчика, з невиліковною хворобою якого змагається батьківська любов, а наступного року взагалі «впав» до абсолютно дитячої стрічки рейтингу G «Бейб» про історію маленького поросятка, який своїм хистом здобуває славу і пошану. І ось тепер – «Веселі ніжки», стрічка, яка незрозуміло чому піднялась на щабель вище, до оцінки PG – запевняю, що присутність батьків на сеансі буде потрібна хіба що для того, щоб щохвилини нагадувати дитині, що негоже так голосно сміятися. Ні, щось не те в голлівудському королівстві, загадайте моє слово...  Насправді, це все такі жарти. Мабуть просто Міллеру самому вже набрид той похмурий голлівудський продукт, який виходить на екрани щотижня – в ньому нашу бідну планету разом з нами нищать як не інопланетяни, так трансформери чи просто терористи. А тим часом про самих маленьких дітей, яким потрібно показувати саме прості істини – наприклад, вчити любити природу, цікавитись процесами навколишнього світу, берегти флору та фауну, зараз всі забули. Ну справді, не можна ж вважати якісним виховним продуктом для дітей від самого юного віку «Шрека» чи «Льодовиковий період»? От Міллер і вирішив заповнити порожню нішу дитячих пізнавальних мультфільмів, тим паче йому, як австралійцю, набагато ближчі природоохоронні проблеми взагалі і захисту пінгвінів зокрема. І запевняю – з цієї точки зору мультфільм вийшов зразковим – кожна дитина буде в захваті від мальованих, але таких реальних тварин та птахів, а неймовірна деталізація та наближення до живих оригіналів навчить їх набагато більшому, аніж будь-який науково-популярний фільм, що дуже часто бувают для них просто нудними. Кращої стрічки для дітей, яка вбивала б одним махом стільки цілей – навчально-виховну по багатьом темам та просто розважальну, я останнім часом і не пригадаю.А чи є щось для дорослих, які про природу вже давно все знають, а спецефектами їх якщо і здивуєш, то увагу на півтори години все одно не привернеш? Для них теж багато чого є – як такого, що видно одразу, так і прихованого. Ідея про співаючих пінгвінів лежала на поверхні – жарти про їхне забарвлення, схоже на фрак, в якому виступають співаки, я пам’ятаю з дитинства. І ця ідея була реалізована також добре – Голлівуду не звикати робити співаків зі звичайних акторів, досить пригадати «Мулен-Руж», «Чікаго» та «Привид опери». Але пінгвін, що танцює чечітку? Як на мене, це справді оригінальний задум, а реалізація, ще краща, аніж співочої частини, адже до справи було залучено легендарного Севіона Гловера – одного з найкращих степістів світу. Саме він, вдягнений в сенсорний костюм, відбиває усі ті неймовірні ритми Мамбла. Одним цим дитячим мультфільмом, можу закластися, Міллер зробив для відродження цікавості до чечітки у всьому світі більше, аніж тисячі виступів і документальних передач. Але найприємніше для дорослих кіноманів – у тих відсилках до старої доброї «золотої ери» кінематографу, часу, коли у фільмах було багато степу та співу, а на небосхилі сяяли зірки Монро та Елвіса. Якщо ви теж відчуваєте бодай легку ностальгію за тими часами – вам теж сподобаються ці режисерські ігри з минулим і ви не пошкодуєте ані про гроші, ані про витрачений на перегляд час – у цій стрічці зібрано стільки приємностей, що вистачить не лише на десяток «Оскарів», але й на повагу глядачів, що набагато важче заслужити. Окреме слово я просто повинен сказати про дублювання. Цього разу навіть не буду розводитись про неймовірне озвучення усіх героїв, про кілька відмінно перекладених та озвучених пісень з усього звукового ряду, який здебільшого залишився мовою оригіналу, про надзвичайні жарти, якими щедро пересипані діалоги – це все буде дарма. Просто тому, що коли я відчув, як здригнулись стіни від голосу морського лева, я зрозумів – обговорення українського дублювання можна припиняти. Воно вже є. Є воно шедевром чи має недоліки – але є, і настільки якісне, що відволікатись на згадки про чергову дубльовану стрічку вже не варто – потрібно просто отримувати задоволення від чудових кінопродуктів. Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 27-12-2006 00:57 високоточний коментар)) вперше бачу таке співпадіння власної думки з прочитаним. приємно... сенкс. дивлячись цей фільм я навіть плакала... є шось, шо чіпляє. про нерозуміння і несприйняття суспільством |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster