| Таня Малярчук: «Говорити» чи перестати? |
|
|
 «…це книга, яка виникла не з потреби писати, а з потреби говорити. Говорити по-іншому і до іншого». Так сказано в анотації до найновішої книжки Тані Малярчук. А анотації, як відомо, пишуться для тих, хто звик їм не довіряти. Так що будемо прискіпливі і спробуємо ці фрази вивірити «на зуб».
Зараз, через три роки після блискучого прозового дебюту Малярчук можна казати з певністю, що вона в українській літературі належить до тих, хто інтригує. Ну, з блискучими дебютантами таке трапляється, але досить двох-трьох наступних невдалих книжок, як напруга очікування спадає, аж поки не згасне остаточно, затягуючи автора в підземелля димного сублітературного чистилища. Бо у всьому, як пам’ятаємо зі шкільних уроків естетики (якщо в кого такі були), важливе чуття міри й ритму. В одному з не дуже давніх інтерв’ю Таня Малярчук зізналася, що не певна, чи взагалі ще коли-небудь щось напише, аж ні – пише регулярно, по книжці на рік. Після дебютного «Ендшпілю Адольфо…», від якого всі аж захлинулися суперлятивами (заслуженими, що там казати), була трохи слабша «Згори вниз» – доволі прозора історія усамітнення і смерті, з добрячими домішками горору і психоаналізу. Найбільше було шкода, що цілком втратилося письмо, чудне і стихійне, завдяки якому «Ендшпіль Адольфо» досягав мало не гіпнотичного ефекту. Але нічого. Наступна книжка – «Як я стала святою» – знов спричинила запаморочення, але поєднане вже не так з гіпнотичним похитуванням у такт нерівної пульсації тексту, як із шквалом (літературних і інших) ремінісценцій, ураганом уяви і кількома ніби переписаними навспак «вічними» сюжетами. Тому я геть не знав, чого чекати далі. «Говорити» подобається вже самою обкладинкою приємного шоколадного кольору, з репродукцією старої пожовклої фотографії, такою ж зажовклою алюмінієвою ложкою і окрайцем хліба (нетиповий для видавництва «Фоліо» зразок доброго смаку в оформленні). Подобається початок першого оповідання («Хвіст») – принаймні мені він страшенно заімпонував і нагадав грайливий ґротеск попередньої книжки, якийсь спалах на кордоні між інфантильністю і шаленством: «Я хотіла би мати хвіст. Але не такий, як у відьом, а такий – справжній. Справжнісінький хвіст. Як то є у коней. Я би хотіла мати конячий хвіст. Великий, пухнастий, розкішний (…) Головне – щоб я могла ним рухати так, як це роблять коні. Так, як я рухаю своїми чотирма людськими кінцівками». Хвіст – як метафора карнавального існування, така собі раблезіанська топіка, новий орган письма на противагу всіляким ідеологічно вимученим фалічним концепціям, які вже давно нагадують інтелектуальні почварки напівзабутого призначення. Чому б і ні? Але ні. Шкода – текст не пускається в сподіваний чвал, карнавал відмінено, і пишно розпушений на початку хвіст безсило повисає. Натомість маємо декілька розказаних від першої особи історій «просто з життя»: 1) про загибель дівчини, 2) про складні стосунки в сім’ї, 3) про загибель дівчини на тлі складних стосунків у сім’ї, 4) про куріння і обгризання нігтів, 5) про зраду і нещасливу любов, 6) про конфлікт села і міста, 7) про бабу, яка без кінця переповідає своє тяжке життя, не лишаючи онуці шансу на хоч якийсь власний сюжет. Це і є розділ «Голоси» – нарочито різнобійні сповіді, які, хоч іноді переплітаються, але ніяк не складаються в злагоджену поліфонію. Хтозна, може, в тому і є пафос книжки: таке собі пересідання з одного купе до іншого, слухання все нових і нових історій, своїх і чужих, які лише тимчасово змінюють господаря? І може бути шкода, що карнавальну метафору поступово замінює інша – родимка, знак невідворотного, печать, яку ставлять любов і смерть: велика («якась неприродна»!) брунатна родимка на шиї у дівчини, що потрапила під колеса авта; хлопець, виснажений тяжкою любов’ю, стає родимкою на шиї своєї коханої. На цьому, власне, «голоси» затихають, і дві інші частини є ніби додатком до цього «титульного» розділу. У блоці під назвою «Замаґурка» – кілька історій з життя повоєнного галицького села, які витворюють досить виразний наскрізний сюжет, розбудований довкола двох героїв – Леська й Ваньки, чоловіка й дружини, надламаних щойно відгримілою війною. Замаґурка – це замкнений світ, Макондо і Острів Пінгвінів у якійсь гуцульській топографії. «Через два роки після того, як повернулася Ванька, у Замаґурці стало остаточно відомо, що чужини не існує (…) Виявилося, що за селом є ще одне село, а за тим – ще одне, таке ж саме, і люди там такі ж самі, і їхні діти, і їхні подвір’я». Чиї б тіні не мелькали у цьому фрагменті тексту – Маркеса, Анатоля Франса чи, наприклад, Леся Мартовича – все лишається якимось розхристаним і незавершеним, схожим на начерки майбутнього роману. І я загалом не проти, щоб із цього коли-небудь вийшов роман, але поки що замість розв’язки маємо третю частину під назвою «Батарея Муравйова» (чи то пак «Муравьова», як стараннями видавництва «Фоліо» написано на титульній сторінці). Виявляється, що на честь цієї батареї називалася вулиця, на якій в дитинстві жила оповідачка (спочатку подумалося, що це той самий Муравйов, який воював проти українських студентів під Крутами, але ні, ні). Так чи інакше, в розділі йдеться не про те. Всі десять коротких текстів, які тут зібрані – це історії дозрівання, густо інкрустовані реаліями пізнього «совка» і ранніх дев’яностих. Уже на самому початку маємо їх потужний перелік, такий собі пострадянський коан: холодильник «Донбас», пральна машинка «Золушка» (така була й у нас), телевізор «Рубін» (у нас – «Кварц»), пилосос «Вітязь», міксер «Богатирь», магнітофон «Карпати». До цього можна додати: дитячий універмаг «Барвінок», романи Оксани Іваненко, велосипед «Зайчик», загальні зошити в чорній обкладинці, «Пупсік дєцкій с адьожкамі» (хто знає, той знає), перші відеокасети і саморобний оцет. Ось тобі прямий шлях «до серця читача». Я хоч і не мив у ванній пляшки з-під пива на потреби домашнього оцтового виробництва, так само, як, ясна річ, не грав у ґумку, але також вчився плавати у шкільному басейні з перехлорованою водою і вічно крижаним душем. Опа! – кажу я. – Це ж про мене. І миттєво стаю «зразковим читачем». От тільки я, певно, все-таки не зразковий читач, бо мене щось дедалі більше турбує цей смак до мемуаристики в наймолодшій українській літературі. Якось воно дивно. Може, дійсно, ці гіркі пострадянські деньки – то такий баласт пам’яті, який треба якомога швидше скинути (бо про ностальгію тут навряд чи може йтися)? Про те, що все це через брак свіжих ідей, якось не хочеться думати. Хоча цілком можливо, що так воно і є. Тут би годилося якось підсумувати, але не знаю навіть, що й сказати. Ніби стояв в одній із уже призабутих нами всіма черг за оцтом, зошитами чи «пупсіками в адьожках» і слухав, хто що розповідає. І щось, ясна річ, зачепило, але більшість почутого – влетіла та й вилетіла. А може, так і має бути з книжкою, яка виникла «не з потреби писати»? Їй-бо, не знаю. Але прочитати її, думаю, все-таки варто. Хоча б заради одного оповідання – «Смерть, якої нема»: «Тато мовчки стояв біля дверей у своїй чорній куртці, яка завжди пахла нафтою і нафтопродуктами. Похмурий і невдоволений, як хижак, якого примушують відчувати вину за роздерту антилопу. Він ніколи нічого не вмів «по-людському». Особливо – плакати, коли хтось вмирає, і любити, коли хтось ще живе». Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 01-11-2007 11:17 От же ж затюкали( Просто є така штука, як бумеранг. Хтось колись вам мило так повідомить: "Як?! Ти не читав ...?! Хмм... А ще інтелегентна людина, наче, не в селі живеш..." У всіх щось завжди вперше. 2. 29-10-2007 08:30 Отцю Лукічу Панотче! Памперси не пробували? Постійним клієнтам знижки 3. 27-10-2007 10:39 я вссикаюся з ваших діялогів взагалі, якого хріна ми тут рецензії на сайті публікуємо? ми ж живемо у місті Києві, а не у селі Криве поле, тому ми і так знаємо усіх письменників, прочитали усі романи Тані Малярчук у метро і всі твори Осипа Маковея в туалеті, шаримо в літературі як кандидати наук і тому читати про книжки нам нічого. хоча - читати книжки теж нічого, особливо якщо ми живемо у місті Києві, а не селі Криве Поле. 4. 26-10-2007 17:49 логвиненку я на дівчину не накидався, ви мене з ким іншим переплутали, я до вас і суто з цікавості. Дівчина, до речі, я так розумію, навіть рецензії літературні пише - тож їй якраз про малярчук не знати не годилося б. Не тому, що в Києві живе, а з банальної професійної цікавості. п.с.: я ще раз уважно прочитав ваше "повідомлення", і з нього знову зробив висновок - ви натякнули, що малярчук - невідома. "не замикайтесь у колі своїх інтересів, якщо ви знаєте малярчук, це не значить, що вона відома" - перечитайте самі ще раз. 5. 26-10-2007 17:09 я не казав, що вона невідома, уважніше читайте мої повідомлення  ви накинулись на дівчину, мовляв, живе в києві і не знає малярчук. та боже, вийдіть на вулицю, хто її знає? звісно, якщо брати лише читацьку авдиторію, то Малярчук відома, усе залежить від того, на що ми рівняємося. Малярчук - відома, але Андрухович відоміший. Хоча до Елвіса далеко Андруховичу. 6. 26-10-2007 16:58 логвиненку Ну, ми тут не естраду обговорюємо, правда ж? Гаразд, уточню попереднє запитання - ви фактично натякнули, що малярчук - невідома. Отож, хто, по Вашому, відомий з сучасних українських авторів? 7. 26-10-2007 14:54 "і хотів би, щоб про Таню Малярчук дізналося стільки ж люду, як і про цих бездарів"  8. 26-10-2007 11:58 Я вважаю популярними михайла поплавського, оксану білозір ітд))) і хотів би, щоб про Таню Малярчук дізналося стільки ж люду, як і про цих бездарів 9. 26-10-2007 11:43 Боронь Боже! Вибачаюся, коли Ви, Настю, сприйняли це так болісно. До чого тут селяни? Я мав на увазі, що в селах зараз, напевно, немає книгарень. Інтернет не так розповсюджений, на превеликий жаль.Бібліотеки не комплектуються. Молоді, що мешкає в селі, важко зорієнтуватися в новинках. Коли вчитель літератури подвижник, тоді все добре. А коли ні? Зневажати людей за інший світогляд - не є добре. Хоча дехто зневажає. У мене таке враження, що Логвиненко зневажає сантехніків. 10. 26-10-2007 11:17 Я в шоці  2Сантехнік А ви, схоже, зневажаєте, селян  А ще - зневажаєте людей, які не поділяють вашої думки. І взагалі - Ви намагаєтесь мене образити, чи шо? 11. 26-10-2007 09:12 логвиненку Богдане, а хто, по Вашому, відомий? Огласітє вєсь спісок, пожалуста!  12. 26-10-2007 08:34 Пережив маленький шок - коли вже сам Логвиненко не вважає Малярчук відомою, для кого це все? Для тих, хто мужньо читає в метро? Але ж в метро не сприймаються Варвара Жукова, Осип Маковей, не сприймається Г. Тютюнник. А це такий пласт літератури, що без нього взагалі література надщерблена. Стосовно кола інтересів. Якраз я і не замикаюся. Замикаються ті, хто окрім літератури нічого не знає і знати не хоче. Коли це жінка, ще якось зрозуміло. А коли мужик, то це пава серед випускниць філфаку. Там їм ціни немає.А хтось оперує, будує метро, добуває нафту. Коли він ще й книжки читає, то це вищий пілотаж.Вибачайте, коли когось зачепило, я не навмисне. 13. 25-10-2007 17:39 2Сантехнік не замикайтесь у колі своїх інтересів )) якщо ви знаєме Малярчук, то це не значить, що вона - відома 14. 25-10-2007 17:11 До Н.А. То Ви досі не чули про Малярчук? Дивно. Тим більше, що мешкаєте не в с.Криве поле, а в божевільному місті Кийові. 15. 25-10-2007 17:02 Якщо бути чесною, я не знайома з цією авторкою. А коли обираєш книжку для наступного читання, хочеться почути якісь думки з приводу неї. В наш шалений час, в божевільному місті Кийові  , так рідко є можливість щось почитати , крім метро, що намагаєшся дізнатися, на що витратиш свій вечір або два. І я вважаю, що це нормально - керуватися рецензіями, коли про автора до цього не чув. Даруйте. Улюблених авторів я купую без рецензій - це правда  16. 25-10-2007 16:23 То ви купуєте книжки за принципом "подобається мені рецензія чи ні"? А я знаю людей, які купують книги улюблених авторів і не суттєво, хто які рецензії на тих авторів пише. Навіть коли пише "чортяка Остап". Даруйте. 17. 25-10-2007 16:08 ...рецензія така вже розлога, шо я так і не зрозуміла - чи купувати мені цю книжку, чи не варто  ...хоча куплю, бо Остап заінтригував, чортяка  18. 25-10-2007 15:19 Прочитала із задоволенням. З усіх книжок ця мене пройняла набільше. Легкості у писання і радості від того процесу авторці!19. 24-10-2007 14:15 Прикольненька книжечка! Танюша - молодчинка! |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster