| Артем Чех «Киня»: про Гагаріна, Василя Васильціва та інших |
|
|
 Гасло нової серії видавництва «Факт» «Поза фокусом» – «насправді все інакше» –спочатку викликало певний скепсис. "Ага!" - подумала я, знову відьми-відьмаки-нечисть всяка-родові прокляття і чарівні дивовижні рятування...
Тому, коли на театралізованій геловінській презентації «Поза фокусом» був придбаний опус Артема Чеха (придбаний з банальної цікавості, правда-правда), від нього не очікувалось нічого надприродного. Тим більше ім’я автора було абсолютно невідомим. "Ну, - подумалось мені, - юний хлопчина вирішив, що він письменник і надумав вразити прискіпливу публіку, вже пересичену літературними творіннями різних жанрів та різної якості, які подаються як «відкриття» та «одкровення», казками власного виробництва та польотом бурхливої фантазії". Але повість Артема Чеха приємно здивувала – все і насправді інакше. Хороша мова, не без русизмів чи жаргонізмів, а втім, легка та виразна. Яскраві персонажі – добродушний поц Киня, руда, гладка та самотня пані Ракушка, тендітна відьма Аліса, дика циганка Галя, нерозлучні сестри-інтриганки Раїса та Зінаїда, Алевтина, якої не існувало, Гагарін, який існував та навіть (хто б міг подумати?!!) – герой нашого часу Василь Васильців. Але головне – те що відбувається з цією чарівною компанією... Сюжет повісті ніби простий: з якогось дива головний герой Киня потрапляє в місто, де живуть всього п’ятеро жінок – дуже різних, що одна за одною намагаються здобути прихильність та серце (і інші органи) нового мешканця. Ну, і ще час від часу з’являються Алевтина та Гагарін, які хоч і не беруть участі в загальних п’ятихвилинках любові та ненависті, а втім, вносять в існування цього світу певну гармонію. Проте не все так банально – логіки в діях персонажів практично немає, прорахувати їхню поведінку неможливо, й усе дійство нагадує химерний та неконтрольований калейдоскоп, спостерігати за яким із кожною сторінкою цікавіше. Головне – в місті несумно жити, а повість – несумно читати. Як пишуть в анотації: «какофонія почуттів, карнавальне дійство, буфонада, і він (Киня, тобто, а може, і читач – місцями складається і таке враження) – посеред цього театру, неспроможний щось второпати.» І ніяких тобі відьмаків та чаклунок (хіба що одна з героїнь, Аліса, час від часу перетворюється на ворону та літає харчуватися в Макдональдс, щоби не втратити магічної сили – тому інші мешканки вважають її відьмою), всі зайняті суспільно корисними справами – пані Ракушка мете плац, Раїса та Зінаїда тримають кав’ярню, де подають каву з гороху, Аліса утримує готель, а циганка Галя живе на вулиці біля церкви та філософствує, відповідно до свого статусу. Кіня у свою чергу насолоджується життям у всіх його проявах: закохується і байдужіє, мріє і розчаровується, пишається собою і з такою ж легкістю зневажає себе ж. Аж допоки не наважується полишити це дивне місто з його не менш дивними мешканцями... Час від часу виникає думка – «що курив автор?» Здається, що самокрутки з аркушів творіння старого доброго Льюїса Керола. Недарма ж одну з головних героїнь звати Аліса, Киня подекуди скидається то на Капелюшника, то на Березневого зайця, а спільні сніданки та вечері мешканців міста нагадують шалене чаювання, абсурдне та неврівноважене, втім не позбавлене певної зворушливості. Сам Артем Чех наголошує: життя - непередбачувана штука. Я можу це трохи перефразувати: ніколи не знаєш, від якої книги чого чекати. І знаєте, добре, що є автори, які можуть здивувати, розсмішити, змусити повірити, що насправді все інакше... Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
|
||||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster