| «…майже ніколи не навпаки»: коронована Матіос |
|
|
 Нова книга Марії Матіос «…майже ніколи не навпаки» одразу привертає до себе увагу, інтригуючи вже тим фактом, що саме вона здобула ґран-прі на цьогорічній «Коронації слова». Розмови про доцільність участі відомої письменниці в конкурсі, який має на меті вишукувати нові таланти, ведуться і по сьогодні. І які перипетії не розгорталися б навколо цієї теми, все ж маємо погодитися: книга варта уваги.
Будь-яка людина прагне звичайного щастя. Хай навіть за це вона потім розплачуватиметься усе життя. Бог не бавиться з людьми. Він нагороджує їх, даруючи такі бажані хвилі щастя, які потім забирає, залишаючи в пам’яті закарбовані навіки спогади. Приблизно так можна окреслити основні тези трьох новел цієї сімейної саги, як її назвала сама авторка. І на додачу – роль фатуму в житті людини. Чи вірите ви в Долю? У ту, яка може пригорнути, подарувати тепло й насолоду, яка здійснює бажання й надає сили жити… А чи вірите в ту Долю, яка знищує сподівання, відрубує паростки останньої надії, змушує просто складати руки й мовчати?.. Бо що вже скажеш, якщо ця ж таки Доля відняла в тебе голос – як у Олекси Говді? Як зупиниш горе, коли воно вже оселилося в тебе за припічком – як у сім’ї Чев’юків? Що вдієш із ревнощами, коли в твоїй хаті живе двійко чужих дітей – як у Грицька Кейвана? Чому утримуєшся від самогубства, коли фактично не маєш заради чого жити – як Петруня? Як захистити себе від наклепів, коли необхідно змовчати про свою чоловічу неспроможність, – як у Івана Варварчука? Сюжети розгортаються, наче клубок ниток, який пустили додолу. Світ постає як чудернацька мозаїка, складати яку може лише Бог. Він же інколи бавиться з кольорами-долями людей. Так здається на перший погляд, коли читаєш новели. І навіть хочеться засуджувати Грицька, Івана, Олексу, Петрусю з Дмитриком… Але – з темряви проступають нові фрагменти мозаїки – і приходить розуміння, що у кожного в шафі заховано скелет. І якщо про це забувати, можна так і не побачити усієї картини, заплутати клубок - і ніколи вже не розплутати його. В якийсь момент зникає межа між реальністю й маренням – і тоді бачиш не те, що хочеш, а те, що мусиш – як богодуха Маринька, яка двічі намагалася вкоротити собі віку через Кирила, і те, що відчуваєш – як Грицько та Іван, яких ревнощі та неможливість примирення привели до страшного злочину над бідним хлопцем. Тоді мозок піддається порухам почуттів… і все виходить з-під контролю – як у Петруні та Дмитрика, коли вони усамітнювалися на горищі стайні. Марія Матіос постає перед нами в ролі тонкого психолога, виписуючи настільки непересічні сюжетні лінії й просто вибиваючи з колії густим імпресіонізмом останніх речень. Жах від описаних у першій новелі подій притягає магнітом: змушує шукати пояснення. Читач переймається, співпереживає, лякається і відчуває справжній катарсис. Певно, це одна з не багатьох книжок, де читач до останніх сторінок залишається у підвішеному стані зі своїми припущеннями-передбаченнями. Трансцендентний реалізм, екзистенціальні вкраплення з властивою лише Марії Матіос мовою, непересічні колізії в житті, здавалося б, звичайних людей, - це те, чим твір притягує до себе. Маємо також відзначити те, наскільки серйозно підійшла літаґенція «Піраміда» до видання «…майже ніколи не навпаки». Висока якість паперу, робота над обкладинкою, використання в оформленні картин Сергія Іванова. Одне слово – таку книгу хочеться відкривати знову і знову. Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 26-01-2008 23:03 " Певно, це одна з не багатьох книжок, де читач до останніх сторінок залишається у підвішеному стані зі своїми припущеннями-передбаченнями." але, прочитавши цю рецензію, багато що буде зрозуміло -- із того, що за задумом авторки мало б відкриватись поступово.. ваше розуміння авторського задуму, бачення композиції -- чудово! але ж навіщо переповідати колізії, яким авторка вочевидь надає важливого значення%) адже така от мозаїчна структура, коли у кожній наступній частині нам відкриваються нові частини загальної картини, дарує кайф при читанні -- як мінімум. а ще й підкреслюю, що кожна ситуація є багатовимірною, поліфонічною. пожалійте читача в наступних рецензіях!! 2. 15-12-2007 23:40 Ви хочете викинути з конкурсу усіх, хто вже має ім"я, але не володів ще Гран-прі: родини Дяченків та Шевченків, Тимура Литовченка, Анну Хому, Володимира Лиса, Марину Соколян, Павла Вольвача, Ігоря Бузька, Ярославу Литвин, Василя Кожелянка, Ірину Хомин? І усіх інших? А не здається вам, люди добрі, що саме наявність майстрів додає конкурсу привабливості, яку він, ставши конкурсом першої книжки, негайно втратить? ЗІ Сама Матіос перемогла у конкурсі не з першого заходу. "Щоденник страченої був у десятці - і не більше. Який сенс перетворювати "Коронацію" на квазі-Гранослов? Звісно, якщо викинути з конкурсу всіх, хто має ім"я, пробиватися до десятки стане значно легше. Чи не тут собака порилася? 3. 15-12-2007 23:19 А Юрій Логуш - теж її так бачить? "Крафт Фудз" поки що ніколи нічого подібного не проголошувала! В умовах конкурсу такого не записано. Ви ж пишете: null"Розмови про доцільність участі відомої письменниці в конкурсі, який має на меті вишукувати нові таланти, ведуться і по сьогодні" Навпаки, завжди проголошувалося, що конкурс для всіх, не зважаючи на ранги та регалії. І анонімний статус авторів - для того, аби переміг більш талановитий, а не більш іменитий. Тоді так і пишіть: Федюк і Власов бачать у майбутньому "Коронацію" - агенцією для молодих і зелених... Хоча мені здається, що керівники проекту можуть щось бачити рівно тією мірою, якою їм дозволить це концерн в особі його голови. Мені чогось не віриться, що "Корона" піде на відкидання іменитих - їхня участь надає конкурсу зовсім іншого статусу. 4. 15-12-2007 01:51 Ні, Сергію, поспілкуйтеся з Федюком або ж Олексієм Власовим - вони дійсно переконані шукачі талантів, а Коронацію бачать - як літературну аґенцію в майбутньому, саме для молодих і зелених. Чудово знаю усіх номінантів і по рокам ; ) але сказано про те, що Матіос отримала ґран-прі, і де ви побачили тут помилку? 5. 14-12-2007 22:26 Шановні! Вже не вперше на \"Сумно\" з\"являється тезис, що \"Коронація\" - конкурс для \"вишукування нових талантів\". Власне, з чого ви це взяли? У положенні про конкурс - хіба так? В історії конкурсу - хіба так? Концерн \"Крафт Фудз\" НІКОЛИ такого не проголошував! Подивіться лавреатів, починаючи з першого конкурсу: що - самі новачки? А нічого, що кілька років тому Матіос вже подавалася, посівши посереднє місце зі \"Щоденником страченої\"? Ви перевіряйте те, що пишете, їй-бо! Бо такі дрібниці псують враження і дискредитують портал. Вловив, Логвиненко? |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster