| Яна Дубинянська. Проект «Міссурі»: Політика, кохання і проблема вибору |
|
|
 Мрії, бажання, здійснені й нездійсненні, рішення, вибір, варіант – от, здається, справжні герої творів Яни Дубинянської. І якщо подивитись на ці тексти під таким кутом зору, то фантастичний принцип побудови сюжету не буде аж такою важливою їхньою характеристикою. Принаймні, не єдиною.
У романі «Проект «Міссурі» можна добачити антиутопію або дидактичний текст про вибір, чесність-із-собою і відповідальність, можна – соціологічний чи психологічний нарис, або фантастичний твір із досить бурхливим розвитком подій. Зрештою, все це є в тексті й природно сплітається, утворюючи поліфонічний, багатогранний твір. Упізнавані реалії вищого навчального закладу, що є серцем повісті, хоч яким би ореолом таємничості його не було оповито, зігріють душі читачів, які самі були або є, або мріють стати студентами, бо виписано їх переважно із симпатією і теплотою. Саме там, у гуртожитських розмовах, суперечках окреслюються характери, вже там видно, хто «хороший», хто «паганий», сильний або слабкий... Така прямолінійність трохи насторожує, але авторка має кілька дієвих прийомів, аби її уникнути. Одним із давніх, але завжди ефективних засобів є використання кількох оповідачів: «камера» передається із рук в руки, ракурс змінюється, черговий епізод переказує нам щоразу інша особа, картинка стає опуклою, тривимірною... неоднозначною, фухх! Час у повісті теж фрагментовано, перемішано, і на додачу цей не суцільний потік ще й розділяється – аби нам яскравіше було видно: що змінюють наші рішення, а що від них не залежить, де народжується підлість і яка ціна «безглуздої» чесності. «Що буде, якщо» – за можливість використовувати такий двигун у своїх текстах авторка платить данину у вигляді необхідності закручувати якомога динамічніший сюжет. Зрештою, заданих умов і набору яскравих персонажів було б цілком досить, аби викладати мозаїки хоч на двісті, хоч на шістсот сторінок. Але закони жанру приписують зацікавити читача, повести його за собою, і Яна Дубинянська не зраджує сподівань – веде героїв звивистими шляхами політики і кохання. А що на цих дорогах вони вирішують деякі моральні й філософські проблеми, то це не заважає їм іноді стріляти одне в одного, балотуватись у президенти і навіть трагічно помирати. Не бувши аматором фантастики, мені важко оцінити новизну чи вторинність сюжету (що часом закидають авторці). На мою думку, цілком достатньо того, що обрана фабула дозволяє переконливо висвітлити актуальні й цікаві морально-етичні питання. І величезним жирним плюсом творів Дубинянської варто назвати те, що питання поставлено, але відповіді не названо. «Не бойтесь чумы, не бойтесь тюрьмы, не бойтесь мора и глада. А бойтесь единственно только того, кто скажет: «Я знаю, как надо!» – застерігав Олександр Галич. Яна Дубинянська не каже, що знає. Вона шукає розв’язок і показує, що їх може бути декілька. Спостерігати за цими пошуками цікаво, надто якщо ви любити длубатись у психології і розглядати різні людські типи, вираховувати їх, комбінувати та передбачати типову поведінку у критичних ситуаціях. Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 28-02-2008 11:04 Олю, справді дуже хороша рецензія. Дякую. Мало хто (з рецензентів  ) настільки точно і правильно все розуміє.2. 25-02-2008 21:28 Дякую на добрім слові А шрифт мможна собі збільшити, якщо на такі закручені стрілочки понатискати у правому кутку вгорі, під "Мертвим півнем" 3. 21-02-2008 17:53 Тутечки варто зробити шрифт більшим на сайті. А стаття кльова, пиши ще! |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster