| «Пухнаста» Ярослави Литвин: привіт Любку Дерешу та Ричарду Баху |
|
|
 Вона – «галографія», особистість, яка здатна трансформуватися й виходити за межі хронотопу, властивого простим смертним. Вона – «Пухнаста» - бачить більше й прозоріше. Боїться воронів, бо саме вони можуть донести про неї паркам, які плетуть павутиння долі людей. Але ж «Пухнаста» мріє тікати від долі, щоб та ніколи її не спіймала, не зробила заручницею.
Він – звичайний собі Костик, який закохується в «Пухнасту», називаючи її так узагальнено через те, що справжнє ім’я вона приховує. «У ній криється щось таке від ідеальної матері. Лагідної та справедливої , м’якої та всепоглинаючої, вселовлячої, всепробачаючої, абсолютної як пухова ковдра. Втім вільної у своїх думках і вчинках». У кінці книги виявляється, що Костик трохи схибив. Насправді все дещо складніше. Вплив «Архе» Любка Дереша відчувається вже з перших сторінок. Так само розчаровуєшся, що в порівнянні навіть із дерешевим «Архе» «Пухнаста» відверто програє. У середині книги розумієш, що до Дереша додається Ричард Бах з «Єдиним» та «Ілюзіями». Виходить такий собі мікс із ідеями «Єдиного» (про те, скільки життів ми насправді маємо, як ними керувати, куди можемо застрибувати при бажанні та вмінні) та структурою текстів типу «Архе» (гра слів, пунктуація, вживання термінів із психології). Неприємно вражає кількість граматичних і лексичних помилок, причому не в тих частинах, де це використовується для підсилення передачі змісту написаного, а при «повсякденній» манері писання. Висока концентрація русизмів – знову ж таки не там, де це можна було б пояснити як необхідність чи спеціальний прийом. Напис «je teme mon amour» змусив просто зазирнути до словника – щоб переконатися, що це не гра слів, а дійсно помилка. І таких проколів насправді море. Книга оздоблена графічними аванґардними роботами Ярослави-Марії Хоменко. В цілому весь час при прочитанні відчувається, що десь ти це вже бачив/чув/смакував… Можемо назвати це або непоганою спробою виписання постмодернового твору, або ж навпаки – невдалим переосмисленням творів схожого ґатунку. Певно, саме в цьому й полягає проблема. «Пухнаста» - це спроба показати інший хронотоп за інших людей і конфлікт таких особистостей із звичайними пересічними громадянами. Книга тягуча, розпливається й ніяк не збирається докупи. Хоча вже у середині твору починаєш розуміти, чим же всі ці перипетії закінчаться. Жодних непередбачуваностей нема. Хоча, маємо визнати, останні два розділи відрізняються від попередніх, тому, можливо, вони хоч якось змінять вашу думку щодо цієї книги на більш позитивну. Але в мене цього не сталося. Авторка не показує себе як талановиту письменницю. Лише як компіляторку плану змісту й плану форми інших, дійсно вдалих творів. Можливо, з часом Ярослава Литвин зможе виписати свій власний стиль, але поки що до цього дуже далеко. Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 25-03-2008 14:30 Дар"я! ми всі Вас з нетерпінням чекаємо! http://lytvyn.livejournal.com/18844.html?view=168604#t168604 2. 25-03-2008 12:48 Вумні як вуткі. Краще б написали про те, як у згадуваного Дереша окрім фантазмів Лавкрафта і Кінга, притрушених фетишами психоделії 60-х і містечоквим колоритом, немає нічого. А от у текстах Литивин є багато - і правдоподібна фактура, і дівоча еклектика, хоч іноді і дещо тьмяна, і дуже вдалі епізоди. Ви пишете "Книга тягуча, розпливається й ніяк не збирається докупи". Цікаво, а "Улісс" Джойса збирається до купи? А "Голий сніданок" Бероуза? Може ви хочете бачити суцільний алкопоп безкінечного хороводу дерешів, жаданів і т.п. ? Я не хочу. Тому і проти подібної критики. П.С. А помилки в тексті - то так, велика вада. Настільки велика, що навіть Великі світу цього без них ну ніяк не можуть. |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster