«Сьогодні я буду виховувати патріотизм, отож, приготуйте для цього свої душі».
Кожен, хто має справу з навчально-виховною роботою, погодиться, що виховний процес набагато складніший, ніж навчальний, хоч навчальних істин у стократ більше, аніж істин виховних. Останні сконденсовані, по суті, у десяти заповідях Божих.
Взагалі, виховання і навчання речі нерозривні. Особливо це розуміють учителі-філологи. І досвідчені вчителі завжди «творять» уроки безпосередньо на уроці. На кожному уроці педагог повинен виховувати своїх учнів. Але було б смішно, коли б учитель прийшов до класу і сказав: «Сьогодні я буду виховувати патріотизм, отож, приготуйте для цього свої душі».
Важко працювати вчителеві нині у школі. Я особисто, щоб хоч якось вижити, вже четвертий рік працюю у ліцеї №303 та у спеціалізованій школі «Тріумф», бо навіть жалюгідну ставку важко заробити у одному ліцеї (немає годин), от і підпрацьовую за сумісництвом у приватній школі. Але ж я працюю не тільки заради грошей, мені важливо – кого ми виховуємо і як виховуємо. Я дуже люблю свою родину, школи, в яких я працюю, дітей, яких я навчаю, свою неньку Україну. Але що і як робити для того, щоб діти були патріотами своєї держави? Це питання мене весь час змушує бути у тонусі, не розслаблятися. Як на мою думку, я чимало роблю задля цього, але коли я, читаючи твір «Що є для мене Україна?», знаходжу рядки «Я не хочу жити в Україні, бо…». І там так багато і про політику, і про жебраків-пенсіонерів і ще багато чого… І це пише дитина, до речі, з приватної школи, яка побувала у багатьох країнах і яка багато читає. Але, можливо, десь щось так вплинуло на дівчинку, що вона перестала бути патріоткою України.
Що ж ми, вчителі, можемо зробити задля того, щоб оцей патріотизм ніколи не вмирав не тільки у дитячих, а й у дорослих серцях. Насамперед самим завжди бути патріотами, а ще продумувати, як зацікавити учнів, які, скажімо чесно, не дуже хочуть читати художні твори. Як виховати національно свідомого громадянина? Адже сьогодні ми, вчителі, відповідаємо, за виховання національно свідомої молодої генерації українців, утвердження в суспільній свідомості національно-державницьких пріоритетів.
І саме уроки літератури повинні вдосконалювати людину морально і духовно. Бо то уроки життя, під час яких на дитячих обличчях повинні з’являтися і спалахи радості, і глибока задума, і навіть чиста сльоза жалю і співчуття.
Слово, одягнене в яскраву художньо-естетичну форму, виступає потужним носієм духовної енергії народу, має властивість випромінювати цю енергію, заряджаючи нею читача і слухача.
Я, як учитель-практик із 30-річним досвідом, завжди мріяла про зустрічі учнів на уроках літератури із письменниками, поетами. І не тільки мріяла, а й організовувала такі зустрічі. Але останнім часом мені особливо пощастило. Я дуже вдячна Всеукраїнській громадській організації «Літературне об’єднання «Кобзар», а саме голові – Дмитру Папеті та його заступнику Лері Крок за чудові зустрічі з письменниками, які вони допомогли організувати у спеціалізованій школі «Тріумф» та ліцеї №303. Це ВГОЛО «Кобзар» у кінці жовтня відсвяткувало тільки 1-у річницю, а для двох навчальних закладів, у яких я працюю, зробило вже так багато. Інші вчителі і школи, можливо, навіть і не чули про проект цього ЛО «Кобзар» «Майстри сучасної класики». Тому хочу поділитися своїми враженнями. Всього зустрічей було п’ять. У березні, як правило, проходять предметні декади (тижні) української мови та літератури і вчителі проводять цікаві заходи у своїх навчальних закладах.
Коли мені запропонували взяти участь у цьому проекті, я, звичайно, одразу ж відгукнулась, бо давно чекала такої нагоди. Перша зустріч у рамках цього проекту була з однією з моїх найкращих випускниць – сучасним поетом та фотохудожницею Надією Ніколаєвою. Щира, відверта, цікава розмова у формі діалогу пройшла так цікаво, що діти попросили, щоб зустрічі продовжувалися. Надія читала власні поетичні та прозові твори. Читання супроводжувалось показом авторських фотографій, які були ілюстраціями до прочитаного.
А 25 березня 2010р. у нашому ліцеї №303 був уже Сергій Батурин – член Спілки письменників України, замісник голови Київської міської організації Спілки письменників, лауреат премії «Коронація слова» та ін. Він розповів про історію створення своїх творів, відповів на запитання учнів. Юні таланти ліцею на літературному святі змогли проявити свої артистичні здібності та прочитати власні поетичні твори. До речі, Надія Ніколаєва теж була на цій зустрічі, бо вона є не тільки патріоткою України, а й патріоткою ліцею.
26 березня 2010 року в рамках проекту «Майстри сучасної класики» літературним об’єднанням «Кобзар» спільно із видавництвом «Грані-Т» було проведено зустріч у спеціалізованій школі «Тріумф» з відомим дитячим письменником і поетом Іваном Михайловичем Андрусяком. Зустріч проходила у формі діалогу учнів та письменника. Цей навчальний заклад – приватний, тому класи там маленькі. На зустріч із письменником прийшли до актової зали учні від п’ятого до випускного класів. Але Іван Михайлович дуже швидко підібрав правильний «ключик» і зміг дуже цікаво провести жвавий діалог, логічні ігри. Тепла та дружня атмосфера плавно переходила від веселого сміху до складних психологічних мініатюр і навпаки. Майже кожен учень отримав книгу з автографом автора.
Представник видавництва «Грані-Т» Юлія Червінська відзначила:»Ми віримо в нашу справу. Ми віримо в наші книги. І ми віримо в наших авторів, завдяки яким кожна дитина зможе познайомитися з дивним світом казки або довкілля, зможе розкрити в собі талановиту і високоінтелектуальну особистість».
Я вважаю, що дітям такі заходи необхідні, як повітря. Зустрічі з видатними, розумними і успішними людьми завжди є стимулом для саморозвитку особистості. І от у цьому навчальному році я продовжила співпрацю із ЛО «Кобзар». Дуже вдячна і Дмитру Папеті, і Лері Крок за підтримку.
9 листопада 2010 року в День української писемності та мови голова Всеукраїнського об’єднання «Кобзар» познайомив учнів спеціалізованої школи «Тріумф» з Юрієм Степановичем Завгороднім, відомим письменником та перекладачем. Юрій Степанович вільно володіє багатьма мовами. Особливо дітям було цікаво почути з вуст письменника білоруську, польську та латиську мови, адже ця школа з поглибленим вивченням іноземних мов. Учні жваво вели діалог з Ю.С. Завгороднім іноземними мовами – англійською, французькою та німецькою. Письменник дуже цікаво і емоційно провів зустріч, школярі мали можливість отримати автографи Юрія Степановича.
Остання зустріч, яка відбулася у ліцеї № 303 м. Києва 10 листопада, також була присвячена Дню української писемності, не залишила байдужим нікого. Адже це було спілкування з Українцем з великої літери Володимиром Федоровичем Шовкошитним, поетом, письменником та безкомпромісним лицарем. Він, відомий громадський діяч, доктор філософії, політолог, професор, сучасний класик вітчизняної літератури, знайшов можливість і майже 2 години присвятив спілкуванню із учнями ліцею. Конференц-зал був заповнений, бажаючих поспілкуватися було більш ніж достатньо.
Учні із задоволенням брали участь у жвавому діалозі, який час від часу виникав між автором та слухачами.
Депутат Верховної Ради І скликання В.Ф. Шовкошитний був і є справжнім патріотом України. Його виступ був спрямований на виховання свідомого громадянина України. Я, як учитель, цілком підтримую і поділяю його думку і позицію. Бо те, про що він говорив, часто звучить і на моїх уроках.
«Ось уже 20-ий рік ми живемо у своїй державі. У нас, в Україні, 134 етноси. З них 4 корінних етноси. І якщо порівняти українську культуру з нашою головною річкою – Дніпром, то чим більше приток у річки, тим кращою і повноводнішою вона стає. Дніпро – це наша етнічна культура.
Ми повинні пам’ятати, що українці ні в чому не кращі, але й не гірші за інших народів. Ми рівні серед рівних, бо пливемо в одному човнику. Цей човник – Земля. Ми, людство, повинні бути національно свідомими. Бо тільки люблячи своє, можна шанувати чуже. Не люблячи маму, тата, сестру, брата, ми ніколи не полюбимо сусідів.
Що ж таке слово, мова у нашому житті?
Слово – це собор довір’я. У слові повинен бути членороздільний звук, образ і визначення.
Мова залежить від вібрацій землі, космосу, енергетики. Бо етнос (народ) залежить від багатьох факторів. І коли сьогодні нам говорять про те, що потрібно ввести іншу державну мову, то я згадую свого давнього приятеля казаха, який пише вірші російською, але мовою спілкується з жахливим акцентом. Адже відома істина: скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина.
Друзі, я звертаюсь до вас, якщо ви знаєте російську, німецьку, англійську, читайте мовою оригінала Данте, Шекспіра, Шіллера, але ніколи не забувайте, хто ви є, в якій державі ви живете! Запитайте себе, що ви зробили для України.
Ми повинні берегти свою землю, але ми зобов’язані берегти й мову, народ. Бо забери у народу мову – і нема народу.
Я бачив такий народ. Це – Бельгія. Адже бельги були, а зараз – де вони? Залишилась тільки назва країни, а народу – нема.
Тому, друзі, «Чужому научайтесь, але і свого не цурайтесь». Не я придумав, а наш безсмертний Кобзар. Бо саме слово врятувало українців як народ. Тому закликаю:
1. Будьте громадянами тієї держави, в якій ви живете.
2. Будьте гідними представниками того етносу, до якого ви належите.
3. Любіть землю, на якій ви живете, бо саме тут у вас найбільший зв’язок з космосом, землею і Творцем.
4. Пам’ятайте, що те місце, де ви народились, є найдорожчим для вас. Згадайте легенду про Антея. Він був непереможним тільки тоді, коли стояв на рідній землі, а як тільки відривався – сила його зникала. Тому ніколи не відривайтесь від рідної землі.
5. Бережіть своє, рідне. Наріжним каменем кожного народу є його мова. Збережемо мову – збережемо й народ, Україну.
6. І коли ви пишете слово «Українець», «Українка» – пишіть з великої літери. Я у своїх поезіях пишу саме так. Будьте Українцями з великої літери. Україна тоді буде найкращою державою в Європі, найсильнішою державою у світі, коли ми, кожен на своєму місці, будемо гордими, високими.
Гасло виховної роботи «Бог і Україна», «Служіння Богові і Україні».
Бог – це мораль, це світло, це любов. Служіть оцьому Богові і служіть Україні».
Далі автор прочитав свій вірш «Я – Українець» і підкреслив, що кожний громадянин України повинен бути патріотом своєї держави. Розповів про перепоховання В. Стуса, в якому брав пряму участь, про власні переклади творів В. Стуса російською мовою. А ще зачитав свої вірші «Якби мені достукатись до неба» та «Запали свічу»...
«Можна творити темряву, а можна просто взяти і запалити свічку. Я кожному з вас бажаю не творити темряви, а запалити свічу, залишитися собою. Пишайтеся, що ви Українці».
В.Ф. Шовкошитний завершив виступ, але його хотілось слухати і слухати ще... Учні і вчителі отримали автографи автора на його книгах, але всі були так вражені почутим, що хотілось продовжувати спілкування.
Я раджу всім учителям-філологам організовувати такі зустрічі і впевнена, що і голова ЛО «Кобзар» Дмитро Папета, і його заступник Лера Крок з великою радістю їм допоможуть це зробити.
Луговська Валентина Михайлівна