"Притулок" Коррі Тен Бум

Назва твору: притулок
Автор: Дж. та Е. Шерілл, Коррі Тен Бум
Видавець: "Ездра"
Рік: 2010
Перекладач: Д. Туманов

«Убежище» Корри Тен Бум – одна з прочитаних мною книжок, яка реально «модифікує психіку» і, як влучно висловилася  [info]snigynka, протирає очі. Начебто, нічого особливого: проста історія звичайної голандської жінки, годинникової майстрині в сімейному магазині. Усе дуже зворушливо – мила довоєнна Голандія, консервативний уклад життя, добрі сімейні традиції, довгі скромні сукні й смішні капелюшки – класична сцена для сюжетів якоїсь там Елеонор Портер чи Джейн Остін. 
Але фашизм, жахи війни, потворний антисемітизм, зневага до всього того, що люди вважали святим кардинально змінюють картину: жінка очолює підпільний Рух Спротиву, і в неї починається своя війна. Затишний будиночок Бейє перетворюється на секретну штаб-квартиру зі своїми кодами, паролями й таємницями. Майже уся родина Тен Бумів приєднується до Коррі – і гірко за це поплачується. Майже усі потрапляють у в’язницю, тоді до таборів смерті, звідки мало хто повертається живим...
Питання, які ми в повсякденному житті намагаємося не порушувати, бо вони надто незручні, постають дуже гостро: що мають робити християни, коли зло приходить до влади? чи є виправдання брехні, навіть коли вона «біла»? чи, можливо, старі консервативні вірування уже не мають сили?
Мою особисту віру зміцнила довіра цих жінок і чоловіків до Бога. Мабуть, я би вже закидала небо есемесками із безглуздим «чому?!!!». А вони продовжували покладатися на Нього і діяти, виконуючи ті самі принципі, ті самі постанови, незалежно від того, наскільки змінювалася ситуація навколо.
«Если Господь показал нам грядущие тяжелые времена, мне этого достаточно. Значит, Он знает о грядущих бедах. Видишь ли, иногда Он показывает нам что-то, давая знать, что и это в Его Руках»...
«Наверное, только тогда, когда человек сделал все, что в его силах, и потерпел поражение, Божья сила высвобождается для Его действий».
Врешті-решт, унаслідок канцелярської помилки (!) Коррі випускають із концтабору, і вона виходить, постарівша, хвора, навіть не маючи змоги поховати найближчих людей. 
Але, усе ж, знаходить у собі (чи то пак, у Бозі?) сили пробачити своїх катів, зрадників, охоронців... і продовжувати служити. Подорожувати світом, підтримувати тих, хто пройшов через жахи війни, помагати реабілітуватися зрадникам-фашистам, які в новому суспільстві не так то й легко могли адаптуватися до життя. І писати книжки.
«Книги... не стареют, как я и вы. Они будут говорить даже тогда, когда нас не станет, поколениям, которых мы никогда не увидим. Эти книги должны выжить».