Степан, угорці й китайці, або Новий рік на «багатших селах»

«...триста китайців добу до Будапешта,

перші вже на місці, підтягнуться і решта»

Тепер, хазяйка, я точно знаю, про що написано наступні рядки: «…біганина дика і погляд псиська», це, значить, про дівчат у дьютіфрі. Дівчатка втрапляють в оте дьютіфрі як муха в окріп або в бурштин. Велика освітлена зала, всі кордони вже позаду, і тою залою сновигають між полицями дівчата різних кольорів і віросповідань, розглядаючи різнобарвні блиски для губ і пахущі помади, які хочеться скуштувати. Потім вони заходять у ряди з парфумами і блукають серед пузатих, довгих витончених, вигнутих, трикутних, квадратних, еліптичних, схожих на старовинні пляшечки з-під йоду (з темно бурштинового скла з вузьким горлом, як їх описує Булгаков), поцяткованих, розфарбованих і прозорих, тих, що зі світло рожевою, салатовою або кришталевою рідиною всередині… Далі дівчата заходять у цукеркові ряди і там зникають… А я за цим спостерігаю, сидячи на лаві по той бік скла, звісивши лапи, насвистуючи «вам-пам-пам, парарара-пам-пам-пам» і чеберяючи лапами у повітрі.

У Будапешті обіцяють -12 С і я щасливий, що народився хутряним. На летовищах зараз твориться така каруселя... але ти, хазяйка, не хвилюйся: до України, на щастя, ще не дістався весь той хаос, який відбувається, скажімо, у нашого молодшого північного брата.

Я ґрунтовно готуюся до відвідин кожної країни, ти знаєш, от і зараз сиджу читаю путівника. Угорці, щось на зразок американців, прийшли на ці терени лишень 1010 років тому. А до того хто тільки тут не жив: кельти, римляни, гуни, слов’яни, вже не кажучи про татаро-монголів і турків. Кельтів прогнали римляни. Ослаблених римлян побив Атіла, але після смерті останнього сімдесят атілівських дітей не втримали татову імперію.

Сучасний Будапешт – це фактично три об’єднані міста: Обуда (що перекладається «стара вода»), Буда («вода», або «гілка» з турецької, в угорській близько дві тисячі турецьких слів) і нарешті Пешт (від «піч», яких тут було повно, оскільки вони виробляли вапняк для будівництва).

Угро-фінські мови це тобі не «акуна матата» і «сімба». Наразі вивчив таке: «немтудом», «пумпосиводю» і ще «мунканапокон», останнє – «не паркуватися». Велика вулиця угорською буде «ут», а маленька – «утка».

Довгий час Угорщина, як і частина України, була в складі Австро-Угорської імперії, і дядько, що зображений на монетах твого намиста, був одночасно імператором обох наших країн. Це по-моєму зміцнює українсько-угорську дружбу.

Оселився в Пешті – майже всі готелі розташовані саме в цій частині міста, і наш «Ібіс» не виключення. Райони називаються римськими числами і їх тут двадцять три. Ми з дівками замешкали в тринадцятому. В Будапешті три лінії метро: синя, червона і жовта, нам пасує синя. Учора катався підземним трамваєм – пасажири так витріщалися... цікаво, це тому, що вони української не розуміють? Я ж не думаю, що угорці настільки темні, що не бачили ведмедя в трамваї.

Усі великі міста історично збудовані уздовж річок (я, хазяйка, підкований не тільки в географії, дякуючи Тетяні Анатоліївні знаю ще й історію) ремісництво і все таке вимагало великої кількості води і Будапешт не виключення, Буду і Пешт розділяє Дунай. Уздовж Дунаю живуть кам’яні леви, вони показують язика лише хлопцям, які мають зрадливих дівчат, такий собі угорський детектор брехні. Я не маю ані віроломної, ані вірної дівчини, тому за що купив, за те й продаю.

А коли сонце встає над Будапештом...

«…І першим своїм промінням торкається хвиль Дунаю

Вони, хвилі Дунаю, починають підсвічуватись

Ніби на дні лежать золоті червінці

І тоді хоробрі солдати…

Стрибають у Дунай разом зі своїми рушницями

Аби дістати золоті червінці

Для дівчат з портових кварталів

Так вони й тонуть разом зі своїми рушницями

І хвилі Дунаю волочать їх піщаним дном у напрямку моря

І від їхніх темних, темних мундирів море називається Чорним»

Гуляючи уздовж річки мої дівчатка, які не мають такого шикарного хутра як у мене, змушені купувати у вуличних торговців глінтвейн. Його тут готують просто неба у великих казанах оздоблених помаранчами. Згодом, коли і це не рятувало від холоду, ми заходили до кнайп, замовляли гуляш і токай а ще wooden plate, розрахований чомусь на дві особи, і яким, як виявилось, можна нагодувати цілий в’єтнамський шпиталь.

Окрема угорська пісня має назву «токай». Винороби боролися за своє кришталеве сонце попри все. У 19 сторіччі філоксера вразила всі виноградники на горі Святого Геллерта і єдиний спосіб лікування більше нагадував хірургічне втручання, тобто спалення виноградної лози разом з корінням. Як, напевно, красиво горіла-гóра-палала під час цього ритуального спалювання, що радше нагадувало боротьбу з чумою.

До Будапешту зі всієї Європи приїжджають на води. Були в сірководневих купальнях і ми. Прекрасна ідея – басейни простонеба. Мені особливо вподобала купальня, де людей носила вода по колу, як зграю безпорадних дельфінів. Хазяйка, а ти не знаєш, що лікує сірководень? У Будапешті цього року, як ніколи, зимно, але людей у купальнях на вулиці повно, волосся в крижаній шапці, а дупа – у гарячій воді. Зими тут не сніжні, одна моя знайома переїхала до Угорщини з Білорусі з маленькою дитиною, і лишень на третє Різдво пішов сніг, мала тоді сказала: «мамо, дивися, цукор з неба падає*». Цього року цукру нападало доста, в Буді накатався на гринджолятах досхочу. Потім узяв собі горнятко гарячого шоколаду (забув я, що європейський гарячий шоколад – то звичайнісіньке какао) і смажених каштанів. Відділяючи масний плід від шкаралущі наспівував таке:

«В Париже я жевал каштаны жирные,

Они вдали от Родины горьки…»

Завтра літак, а ми ще не скуштували хліба, який випікають на вулиці Ваци, той хліб порожній в середині, круглий і, напевно, солодкий. Проте були на центральному ринку (щось на зразок нашого Бесарабського), там торгують овочами, спеціями, токаєм, ковбасами і випічкою, намагалися купити чаю, але не знайшли.

«…і, крім того, перець, імбир, гвоздика,

чорне дерево, біла слонова кістка…

А поки що – ця біганина дика

по чужій столиці. І погляд псиська…»

Придбав для тебе кіло ковбаси, паприку, і слоїчок «пішти». Везу подарунки з ринку, спроектованого учнем Гауді.

Сьогодні повечеряли у винному ресторані (взагалі-то там не годують, але ми змерзли і негодні були йти деінде, а їсти дуже хотілося). Власник закладу запропонував нам те, що лишилося від його вечері, а Бог того вечора послав чоловікові: суп із чечевиці і ковбасок (цією стравою угорці розпочинають новий рік), смажену картоплю, фуа-гра, м'ясо, тушковані помідори, капусту і шоколадний торт з чорницями. Ну і ще дівчата пили токай. Я в тебе не питущий, тому попросив склянку молока. Таке ставлення до нас вразило на тлі назагал непривітних угорців. Але у порівнянні з французами угорці немовлята, одна така парочка зайшла відразу за нами і я ховався від їхніх злих поглядів (що ведмежа зробило не так? поводжуся чемно, писок старанно вимив ще з ранку), гірше стало, коли нам принесли їсти, а французам ввічливо пояснили, що тут зазвичай не готують, і замовлені нами страви – з учорашньої вечірки, я кілька разів вдавився під пильними поглядами старшої французької пані, але вона таки вмовила винести вчорашнє і їм. Як я втішився... Французи ж бо могли наплювати нам у кашу. Атмосфера ресторану (попри всіх французів світу), смачна ситна їжа навертають мене до поезії.

«В холоднім сутінку сухого льоху

по стінах тиша кане зерном граду.

І п’яний, м’ятний запах винограду,

й ряди пляшок, що в сповитку із моху...»

Новорічну ніч відгуляли «по-тихому»: спочатку наш Новий рік, а потім і угорський. Після ресторану довго блукали набережною Дунаю, кожен думаючи про своє. Про що мріялося  дівчатам сказати важко, а мене турбувало приблизно таке: «Що, цікаво, зараз робить моя хазяйка, чи сумує за мною, чи гарна у нас ялинка цього року?». Минулого, пам’ятаєш, ми прикрашали святкову ялину старовинними фігурками дерев’яних ведмедів, у них ще лапи рухаються, солом’яними сніжинками, скляними левами і янгеликами – то була найкраща ялинка в світі…

Ніби все тобі розказав, нічого важливого не забув, як згадаю щось – напишу листа навздогін, чекаю детальної розповіді від тебе. Бувай, хазяйко, веселої тобі забави. Твій Степан.

P.S. Хазяйка, я прилітаю другого січня, забереш мої ковзани з ремонту, добре?

P.P.S Слухай, а Угорщина прогресивна країна, тут в аеропортах окремі вбиральні для ведмедів. Не віриш? Лови з листом і фото.

• Насправді дівчинка казала так: «мама, глядзі, цукар зь неба падае».

У тексті використано вірші Ю. А., С. Ж. і Б.-І. А.. В Угорщині Степану допомагали моделі агентств «Ça va» та «Іда» Катрін Несененко і Марі БалабанОва.