ПІШЛИ ВОНИ ВСІ ДО С. . .И
Нехай бісів світ котиться без мене хоч куди. Стоп! Десь в голові ще цокають коліщата шаленого годинника, кожна клітина ще смикається конвульсивно, спалюючи останні краплі адреналіну і раптом наступаєТиша. Здається вона абсолютна і непохитна, випаровуються секунди, подих сповільнюється – раз, два, раз, два, десь на межі між ударами власного серця починаєш чути, як рвучи туман ледь чутно співає вітер, сонячний промінь вібруючи відбивається від калюж, зі всіх сторін тебе починають огортати тисячі звуків, запахів, візій. Кудись без сліду щезає шалене місто, будинки, машини, смітники, голуби, стомлені бомжі. Дивний безмежний світ розпростерся навколо. Очі марно шукають звичних перспектив, прямих ліній та гострих кутів. Тепло. Зі сходу вітер несе солодкавий запах сухих струхлявілих дощок. Виринають з памяті старі нагріті сонцем горища, промені граються пилюкою, заглядаючи через дірки у блясі. Це мій світ, мій справжній світ і більше ніхто крім мене і пішли вони всі до сраки зі своїми грошима і дурнуватими бажаннями одноманітних днів. ПІШЛИ ВОНИ ВСІ ДО СРАКИ.