Чорнобиль: чи є надія?
Чорнобиль: чи є надія?
Коли сталася аварія на ЧАЕС багато хто з письменників відгукнувся своїми творами на цю трагічну подію. Пам’ятаю, як читала прямо під час занять у школі під партою розповсюджену за допомогою самвидаву п’єсу Олександра Губарєва «Саркофаг», на сторінках твору були присутні алегоричні персонажі під виглядом медсестер – Віра, Надія, Любов. Так Надія не витримала та залишила всіх, втекла першим-ліпшим потягом з місця подій. А всі решта казали: «Як же нам бути без Надії?»
Минуло 25 років – з тих пір з’явилося нове покоління молоді, якому, виявляється, відомо про Чорнобиль зовсім мало. Про це ведеться на початку перегляду документального фільму режисера Алена де Алльо «Чорнобиль назавжди».
Підлітки грають у віртуальну гру «Сталкер», дія якої розгортається саме в зоні біля залишків ЧАЕС.
Ніби дарує надію розповідь про те, що ось зараз почали вже будувати нове «Укриття». Правда, досі невідомо, скільки коштів має піти на завершення цього будівництва, згодом Україна щороку має витрачати близько 70-80 млн.євро лише на утримання нового «Укриття». А зараз роботи мають проводити дуже обережно, щоб не утворити умов для нової катастрофи… Робітників дуже мало на об’єкті. В порівнянні з тим, як швиденько готуються зараз до проведення «Євро-2012», на ЧАЕС ледь-ледь щось починають робити, проте, тут поспішати неможна! Бо ось у грунті знаходять залишки графіту, який тоді тут просто закопали, а ще поруч три блоки ЧАЕС, котрі працювали до 2000 року включно. Там сховані у величезній кількості ядерні відходи… Такі от справи.
Художній фільм Олександра Міндадзе «У суботу» – це фільм-притча, фільм-метафора.
Олександр Міндадзе зізнається, що «давно мріяв зняти такий метафоричний фільм про чорнобильські події. Цікаво було простежити, як людина не біжить від катастрофи, а навпаки: не може залишити це місто, живе без зайвих думок, захоплюється дрібницями життя, які для неї все дорожче й дорожче».
Більша частина фільму – такі собі весільні танці «під час чуми». Головному герою відомо, що сталася катастрофа, проте він не має права розповсюджувати цю інформацію, неможна «сіяти паніку»! Він ніяк не може вирішити ділему: втекти самому чи взяти з собою кохану жінку та якимось чином попередити друзів про цю трагедію?
Жінка – співачка в ансамблі. Музиканти підробляють на весіллі. Вона затримує головного героя, бо ось тільки вони вирішили втекти, як в неї зламався каблук; вона повертається до кафе «лише на хвилинку», котра розтягується майже на добу. Врешті-решт, він розуміє, що вже нікуди звідси не втекти, бо тут, як кажуть йому друзі: «в нас свій реактор – треба заробити більше грошей, лише тоді вже втекти…»
Блискуча робота оператора Олега Муту, яскраві ролі Антона Шагіна, Світлани Смірнової-Марцинкевич, Станіслава Рядинського та інших.
Під час прес-конференції після прем’єрного перегляду в кінотеатрі «Київ», організатори показу почали теж згадувати, хто де перебував під час цих сумних подій.
Продюсер Олег Кохан згадав, як його батько повернувся з рибалки саме з цих місць і розповів рідним, що сталася якась аварія. Олександр Міндадазе знімав на даху в Мінську фінальні кадри фільму «Плюмбум, або небезпечні ігри». Виконавиця головної жіночої ролі тоді ще не народилася, а Антон Шагін був ще зовсім дитиною.
Режисер О. Міндадзе дуже тепло розповідав про своє знайомство в Петербурзі зі Світланою Смірновою-Марцінкевич, котра не була професійною акторкою, але «вона чудово вжилася в образ своєї героїні – провінційної співачки пізньорадянської доби. А також вона може зіграти й якусь норвежську інтелектуалку», – вважає режисер. Антона Шагіна він хвалив за «вміння мовчати, існувати в паузах». Важливим завданням для виконавців головних ролей було те, щоб вони в ніякому разі «не грали в кохання».
Тема трагічна, проте фільм Міндадзе виявився світлим та людяним. Чи є у фіналі надія на майбутнє для цих героїв? Тут вже кожен глядач може вирішувати сам. Мені здається, що є.
Анна ЛОБАНОВСЬКА, журналіст, мистецтвознавець