Малий

— художня інтерпритація реальних подій.

Вона завжди називала його Малим. Дуже рідко вона казала його ім’я. Може, тричі. Як вона одного разу пожартувала: «Малих у мене повно, то мені й так легше, щоб в іменах не заплутатись». Але вперше в житті, він нічого не мав проти.

Він не знав, скільки своїх з ії оточення знали про нього. Періодично зустрічаючись з кимось, вона казала: «Це той малий, я про нього тобі розповідала». А він стояв у стороні і не знав, як реагувати, ніяковів. Бо розповідати не було про що, насправді, окрім причини їх знайомства.

Він сам, якщо хтось питав: «Як ти з нею познайомився?», відповідав щось про те, що вона знайшла його записник, повернула, і вони почали спілкуватись. Ну, по суті, правда. За винятком декількох ключових подробиць.

Вони спілкувалися вже більше місяця, переписувалися чи бачилися практично щодня. Його це спершу трохи дивувало — вона старша за нього на чотири роки (а тому він навряд був їй цікавим), в неї купа справ, проблем і друзів («Малий, усі ті чуваки скоро знайдуть і вб’ють тебе, бо я весь час з тобою…»). Але вона чомусь бачилася з ним, чомусь просила терміново розповідати про свої справи, не посилала його подалі, запрошувала.

Потім вона сама сказала, що вона просто відчуває якусь відповідальність за нього. Що, як тільки він вийде з того стану — її завдання виконане. Насправді, він, ніби, вийшов. Вона витягла його. Але вони все ще продовжували бачитись. Може тому, що рани на зап'ясті досі не загоїлись. А може, рани й не загоюються так довго, щоб вона якомога довше була поруч…

Далі буде.