категорії: блоґ-запис

Кілька слів про невдячність, або деякі вважають що...

Вже більше двох років Всеукраїнська громадська організація «Кобзар» займається підтримкою української мови та літератури. За цей невеликий проміжок часу було зроблено дуже багато, але хочеться зупинитись на одному з напрямків діяльності, а саме –  на організації всеукраїнських літературних конкурсів. На даний момент за плечима вже 7 всеукраїнських конкурсів прози та поезії.

Кожен з них давався не легко і забирав значну кількість часу. Одне те, що координаторам та суддям було потрібно прочитати понад 600 А4 12 шрифтом (за один конкурс!) – це вже не мало.  Також важкою справою було (і є!) знайти кошти на проведення конкурсів. І,  хоча вони були малобюджетними та, можливо, не такими яскравими, як нам би хотілося, все ж таки кожен з них проходив на достойному, серйозному рівні. Люди, які не звикли думати про земні речі, так звані «поети» та «літератори», чомусь вважають, що все це елементарно і просто. Їм важко уявити собі, що значить утримувати Всеукраїнську організацію, яка, на відміну від Просвіти та НСПУ, не біжить виклянчувати гроші з державного бюджету на утримування бездіяльних ледарів адміністративного апарату та видання їх «шедеврів».

Такі речі, як оплата послуг зв’язку, Інтернету, транспортні витрати, підтримка та розробка сайту, оплата  дизайну та друку дипломів, листівок і т.д., а також купівля призів, оренда урочистої зали і тому подібне тягне значну кількість коштів, які потрібно десь знайти. Благодійні фонди та окремі меценати не поспішають допомагати літературі. Вони радше дають гроші на допомогу дітям-сиротам, підтримують спорт та таке інше, і це також чудово. Але сучасні автори, чомусь вважають, що знайти спонсора елементарно, необхідно лише свиснути – і ціла купа спонсорів буде ошиватися біля твого порогу з пропозицією відвалити кругленьку суму.

Їм важко зрозуміти, що всі працівники організації працюють, як волонтери, не отримуючи а ні копійки за свою роботу. Вони просто люблять цю справу і готові абсолютно безоплатно жертвувати своїми силами, коштами та часом. Кожен з них успішна в житті людина, і тому їм достатньо духовного та інтелектуального задоволення, яке вони отримують від роботи в «Кобзарі».

Але цікаво те, що провівши вже 7 конкурсів, останній з яких був присвячений 20-ій річниці Незалежності України, а саме конкурс патріотичної поезії «Золотий тризуб», ми отримуємо все більше і більше претензій з боку учасників. Когось не влаштовує швидкість обробки інформації та публікації її в Інтернету, комусь не підходять призи, комусь не подобаються церемонії нагородження та ін.

Останнє нагородження проходило в стінах Національного музею літератури України і було приурочене до відкриття спеціальної виставки присвяченої 20-ій річниці Незалежності. Сама урочистість та символічність місця надихала кожного патріота на високі помисли, але одна вельмишановна поетеса після нагородження пред’являла претензії, що організатори не напоїли учасників чаєм, чи може чимось іще. Цікаво, як саме можна було організувати фуршет у стінах музею та ще й у приміщенні виставки з експонатами?

І це лише дрібниці в порівнянні з тим, що доводиться вислуховувати від «вдячних авторів». Наприклад, дзвінки о 10.00 вечора або о 07.00 ранку, з різними незрозумілими вимогами для них природна річ. Звісно, є вдячні нормальні люди заради яких і хочеться проводити подібні заходи.

Нещодавно довелося читати подібний до мого блог-запис у одному з провідних видань про останню «Коронацію слова». Автор просто розмазував організаторів конкурсу. Йому все не подобалося: і фуршет не такий, і артисти не такі, і призи маленькі, і переможці «свої». Все було не так. Поміркувавши над цим я думаю – а може сам автор «не такий» або подібні йому «літератори»? Можливо, це вони не такі, якими повинні бути? Заздрісні, невдячні, самозакохані та не такі вже й талановиті, як їм самим здається? Можливо, проблема не в конкурсах та його організаторах, а в самих учасниках, які шукають не звеличення України, не розвитку літератури, а просто задоволення власних, особистих, егоїстичних порожніх амбіцій та матеріальних інтересів? То чим же кращі ці горе письменники та поети від політиків та олігархів, яких вони так проклинають? Лише тим мабуть, що не вміють заробляти гроші...  

Все це, здавалося б, може упевнити організаторів конкурсів, що їх проводити не потрібно, але я з цим не згодний. Якщо помруть «Коронація слова» та менш масштабні конкурси, то це буде одним з найболючіших ударів по українській літературі. Закриття НСПУ, наприклад, ні як на неї не вплине, радше дасть новий поштовх для розвитку молодих авторів. А от відсутність конкурсів, духу здорового змагання, стимулу для покращення своїх творів та фінансової підтримки для переможців призведе до поступового згасання літератури, її погіршення та виродження. І тим більше на 10 невдячних та нетямущих знайдеться 20  адекватних, перспективних та талановитих людей. Тому ми будемо працювати над підтримкою літератури, не зважаючи ні на які претензії та безпідставну критику. Не помиляється той, хто нічого не робить. А закінчити хочу словами Бальзака, які розташовані на головній сторінці нашого сайту: «Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд – це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним.»