категорії: блоґ-запис

Українські артефакти

теґи: Київ, Україна, архитектура, бренди, виставки, гостеприимство, духовность, заповідники, история, комфорт, концерты, культура, музеи, Народні гуляння, народні промисли, национальное самосознание, обычаи народов, село, традиции, туризм, украинство

Я задоволений від недільного відпочинку з дружиною!!! Були у Пирогові, це так чудово відчувати автентику української культури та побуту.
Дух наших пращурів тут чується на кожному кроці.

Шкода, що є сьогодні люди в країні, які зазіхають на коштовні землі Національного музею народної архітектури та побуту України. Гадаю якщо ця братва протримається при владі ще пару-трійку років, то одному з найкращих музеїв під відкритим небом у Європі стане не солодко. Якщо не сказати небезпечно для існування.

Музей поділено на історико-етнографічне районування України. І кожен повіт дорогий для кожного українського серця! Не зважаючи на різнобарвність, різний колорит та деякі розбіжності по землям, неозброєним оком видно, що Україна єдина від сходу до заходу, від півдня до півночі.

Фондова збірка Музею налічує понад 70 тисяч експонатів. Тут можна побачити та помацати (якщо не побачать працівники музею) близько 300 пам’яток народної архітектури, датованих XVI − XX століттями.

Відпочивати можна проста неба біля беріз чи сосен, коло ставку чи на поляні бортничів. Обов’язково треба зайти до шинку чи корчми, відвідати козацького кулешу, борщу з пампушками, древлянських дерунів, зрази та звичайно ж сала! Ошліфувати все можна українським кваском, пивом чи навіть горілкою. А краще чаєм чи запашною кавою.

Вчора ми були у найбільшому скансені Європи, де зібрано найповніше етнографічне зібрання нашої держави. Його особливою цінністю є довколишній історичний ландшафт − мальовничі краєвиди, що відтворюють і доповнюють історичне середовище різних реґіонів країни. Тут можна за добу побачити й осягнути всю Україну, якою вона була сто років тому − і завжди…

Тут навіть пісні у виконанні народних колективів чи кобзарів звучать як-то особливо. Ну, і не придбати у музеї якусь собі річ на згадку – просто не припустимо)

В музеї не тільки знайомишся з народною архітектурою, але й з особливостями технологій, занять і господарювання. Майстрині гостино проводять майстер-класи з різних народних ремесел.

Чудовість нашого краю, його розкішну природу і стародавність культури українців відчуваєш душею. Так і хочеться сказати «Тут український дух, тут Україною віє».

А ще обов’язково треба завітати до старовинних, дерев’яних церков. Біля столітніх ікон і молитва, здається, лунає, якось середньовічно. Нібито ти разом із своїми предками просиш у Бога милості. І в такому місці обов’язково молишся за розквітання України.

Взагалі, уявляєте, як заздрять нам іноземці, яких, до слова, тут як грибів після дощу у лісі? Куди їм із своїми сучасними діснейлендами! Роздути гумки та розставити по колу вигаданих персонажів з паперу та пластмаси із залізом – невелика від того користь для розвитку національної свідомості . А ось мати можливість приторкнутися до сивини віків, відпочити у природному середовищі, побачити ковалів 19 століття чи –то прийняти самому участь у писанкарстві та зробити імену ляльку-мотанку – ні кожен народ може таке собі дозволити.

Не кажучи вже про росіян, які зовсім обділені національним брендом. Ну, що вони покажуть із життя «своєї» півночі? Правильно, побут якутів-саха, нінців чи ескімосів. Теж само, можна сказати й про етнічні землі мокши та ерзя – Рязань та Москву. Там панує лише побут цих народів, які не мають відношення до сучасник росіян. Навіть вишиванок своїх не мають. Іжорські землі Інгерманладії навколо Санкт-Петербургу теж не розкажуть вам про «росіян». Навіть матрьошки змальовані з ляльок японських матросів. Так само й на Уралі панує побут башкортів та татар, на Кавказі ніяк не можна казати про «російске», лише про українську Кубань з Ставропіллям та культуру кавказьких народів.

Нагадаю сайт цього унікального місця для науковців, студентів, родин, а головне, наших малят – http://nmnapu.org.ua/.

І поділюся деякими знімками з вчорашнього ярмарку:


Погано, що свої бренди замало розкручуємо










На вогонь можна дивитись довго, а спостерігати за роботою ковалів безмежно




З мистецтвом ткацтва українки на «ти» вже десятки століть












Горища українських хат несуть якийсь чаклунський подих






А ось канкан тут був анахронізмом. Хоча й не без родзинки






Невже з цією кралею з глечиками порівняється якась там північна «русская печь»?


Доторкнутися до вічного


Тут правильні бджоли, які несуть правильний мед