категорії: блоґ-запис

Недогледжений - не сон

теґи: вірші

Як ти посміла снитися мені?!

Хоча я також за тобою стежив

І в цьому недописаному сні

Навмисно перетнулись наші стежі.

 

Все було ясно-білим, як колись,

Немов сплелися разом дві події:

Одна то сон, а в іншій ми були.

Та інша – спогади, а перша – то надії.

 

Одна – найбільше таїнство – вінчання,

Що дві душі поєднує у ціле,

А друга – лиш народнії гуляння

На Масляну. Ти йшла по снігу білім

 

Та зупинилась щось намалювати,

Хоча насправді начебто не вмієш,

Та чудернацька хрестоносна хата

Тебе приворожила, що тут вдієш.

 

Я заховався за кущем ліщини

І став дивитись без одного звуку,

А ти помітила мене і за хвилину

З тобою знов трималися за руки.

 

Я так хотів (колись то було звично)

Твої вуста п’янкі поцілувати,

А ти, всміхнувшись, відвела обличчя

І я став шию ласками вкривати.

 

Чи було далі щось? Напевно, я не знаю.

На тому злий Морфей нас розділив.

Куплю абонемент до того раю

Аби складати вірші з наших снів.