категорії: блоґ-запис

Теплі вересневі вірші

теґи: Антоніна Спірідончева, поезія

Осіння діва


Клюють горобці в споришах насінини,

А голуб купає в піску сизі крила.

У платті червоному діва осіння

Іде босоніж по асфальтових брилах.

 

Іще декольте дозволяє погода,

І сонце лоскоче засмаглу їй шкіру.

Вона оглядається зверхньо і гордо,

Ступає вже владно і поки що мирно.

 

Бурштинові кучері скріплює обруч

І темні, як вишні, всміхаються губи.

Розхристаний вітер звивається й хоче

Здаватися теплим, легким і негрубим.

 

Вересень-дядько

 

Вересень – дядько у розквіті сил,

В нього волосся вже трішечки сиве.

Промені своїх очей не згасив,

Усмішка щира, привітна, щаслива...

 

Він – енергійний, захоплений дядько,

Ходить по місту такий діловитий –

Біла сорочка, яскрава краватка...

Тепло проймає його легкий вітер.

 

Дядько іде на роботу уранці...

Офіси, фабрики, зморені літом,

Запал його переймають до праці...

Вересень вчить із захопленням жити!

 

Закінчення літа


Йде по галявинах чистої сині

Сонце серпневе: то вийде, то зникне...

Вогкими ковдрами, сумом осіннім

Хмари спадають на дальні будинки.

 

В парку купаються в сонячних ваннах

Голуби, дзьоби сховавши під пір’ям.

Куці жоржини стулились охайно,

Оси літають тривожно... не вірять.

 

Дме прохолодою зморений вітер

В груди відкриті гарячих сміливців...

Гарно смакує закінчення літа

Там, де на клумбі цвітуть чорнобривці.

 

Ще соковиті тремтять спориші,

В їх переплетених долею стеблах

Образи ще не зачатих віршів

Грають у схованки від самих себе.