Різдвяний «Бурдон» в зовсім не зимовому Львові

Поки автор боровся з, як казав булгаківський Воланд, апокаліптичною ознакою, а точніше «квартірним вопросом» «Бурдон» вже почали концерт, і відіграли добру четвертину запланованого. Потаємним ходом «добрі люди» провели на балкон театру. Зал просто тріщав від кількості люду. Оскільки глядачі-слухачі сиділи навіть на підлозі, то робочого простору для Бурдону було залишено вкрай мало. Оформлення сцени – два колеса від воза та з два десятки свічок, жодного світлового чи лазерного шоу, переодягань чи балетної трупи, адже Бурдон не епатує, а всього лиш затягує в свою музику енергетикою самої музики.

Одразу видно, що колектив останнім часом активно концертує: музиканти зіграні, інструменти міняють справно, при чому встигають це зробити за час аплодисментів між піснями. Раз-по-раз гурт «Бурдон» перетворювався на капелу, але енергетичний заряд, яким були насичені звуки від цього не зменшувався. Олена чи Оксана інколи пояснювали, про що буде наступна пісня, оскільки в репертуарі гурту пісні в діапазоні від мадярських чардашів та молдавської кадинжі до циганських польок, центрально-українських пісень та гуцульських коломийок. З особливим захопленням публіка прийняла інформаційне інтро до угорської «Eddig Vendég», пісні про пияка, який зайшов до бару, коли той вже закривався. Бачачи, що слухачі вибивають ритми руками та черевиками перед цікавою зв’язкою «Lábos Magyaros | Hojna», Оленка пропонує потанцювати на вільному від свічок та людей клапті паркету, тим, хто знає як танцювати мадярський чардаш – охочих, на жаль, не виявилося. Музиканти загравали один з одним та з публікою, перемовлялись зі слухачами в перших рядах і наповнювали зал дружньо-родинною атмосферою.

Емоційним піком, для мене особисто, була «Колядка». За п’ять хвилин цих п’ятеро мольфарів та мавок від музичного цеху зробили з автора цих рядків штукатурку на балконній колоні, біля якої він стояв. Поки Оксана переливала в пальцях краплі дзвоників, а смички прохолоджували переповнене приміщення легкою завірюхою перед очима враз пролітали сотні параджанівських зимових кадрів, в лице заглядали гуцульські вертепи, а у вуха залітали дзвінкі краплини розігрітих бурульок з-під солом’яної стріхи. Колядка стала тим напівмістичним, напівміфічним порталом через який заносило сніжинки та запах куті, через який Різдво ставало близьким і теплим, а Львів розчинявся десь між сіл Верховинського району.

Було ще три виходи на біс і довготривалі овації публіки. Звучали ще декілька композицій, під час однієї з яких, мені згадалися увіковічені на платівці «Live у Львові» слова вокаліста «Мертвого Півня» Міська Барбари: «Театр в аварійному стані.» І стіни, дійсно, мало не обвалювалися, але не як тоді в 95-му від танців спітнілих фанатів, а просто від того, що весь театр, захоплений драйвом, вистукує ритм каблуками мештів. Четвертого бісу не було, відспівавши «Русалоньки», дівчата запропонували насолодитися музикою «Бурдону» вдома, придбавши платівки одразу після концерту. Як виявилося днями дискографія гурту поповнилася альбомом колядок, що для цьогорічної безсніжної зими, як ризький бальзам на спраглу душу.

Дарт Вейдер