Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Із самого початку й до кінця читання роману Люко Дашвар «Село не люди» мене тримало враження, що я не читаю, а переглядаю сучасний російський блокбастер.
robot (анонімно) ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Сергій з Києва (анонімно) ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Анонім ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Сергій з Києва (анонімно) ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Оксана (анонімно) ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Сергій з Києва (анонімно) ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Роксолана Човбан ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Роксолана Човбан ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
село читає! (анонімно) ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Сергій з Києва (анонімно) ↓
Село - не люди, а матеріял для мелодрами
Із самого початку й до кінця читання роману Люко Дашвар «Село не люди» мене тримало враження, що я не читаю, а переглядаю сучасний російський блокбастер.
З каміння можна будувати фортеці та класти бруківку, камінням можна цілити в горобців та у вікна, а ще каменюкам можна давати імена, вигадувати характери та біографії, як це й зробив Любко Дереш у романі «Трохи пітьми».