30 сiчня 2009
Недзельницький Андрій література, ...
Криза комфорту (Рецензія на роман В’ячеслава Гука „Синдром дитячих спогадів”). +1 новий коментар
3 листопада 2008
Тетяна Дігай література, ...
Метафора інфантильності, або Інфантильна метафора
30 жовтня 2008
Тетяна Дігай література, ...
Був лютий березень, або П’ять на п’ять – двадцять сім +1 новий коментар
21 жовтня 2008
Дар’я Анцибор література, ...
Анна Багряна «Етимологія крові»: кармічні зв'язки і псевдофольклор +27 нових коментарів
жужа (анонімно) ↓
Етимологія жаб за Анною Багряною
Майнер ↓
«Післявчора»: повість Іри Цілик про звичайних людей
Дар’я Анцибор ↓
«Післявчора»: повість Іри Цілик про звичайних людей
Таня (анонімно) ↓
Де-Добло-Білізація
Таня (анонімно) ↓
Етимологія жаб за Анною Багряною
glass (анонімно) ↓
«Сад Галатеї» - мазохістська йога від В’ячеслава Гука
Наталя Полянчук ↓
Три карти для «Ілюзії», або Інтерактивний посібник з НЛП
Satarialist ↓
Три карти для «Ілюзії», або Інтерактивний посібник з НЛП
Недзельницький Андрій ↓
«Сад Галатеї» - мазохістська йога від В’ячеслава Гука
flash (анонімно) ↓
«Сад Галатеї» - мазохістська йога від В’ячеслава Гука
Найвигідніший для літератора герой – параноїк. Або шизофренік. Або те й інше водночас. Кожна суперечність у характері гратиме на користь, так само, як і недомальованість образу. Кожна, навіть найдрібніша недомовленість і випадковість виглядатиме потойбічно-загадковою. Одне слово, безперечний козир. Котрий вперто не хоче зникати з колоди Тетяни Винокурової-Садиченко.
Це – неначе заходити у невеличку затишну крамничку, де поруч із звичними предметами розташувалися прозорі маски, гіпсові й порцелянові лялечки, котрі несподівано можуть виявитися здатними до того, щоб говорити. Це дуже химерна крамничка. Вона називається «Лілу після тебе», її якось відкрила Катерина Бабкіна.
Життя і смерть - вони такі незбагненні... У своєму роман В'ячеслав Гук запитує: де та тонка матерія, що відділяє ці два стани? Про людину, що присвятила майже все життя пошуку відповіді на це питання, «Сад Галатеї».
У другій половині 2008 року видавництво «Факт» випусило в світ першу прозову книжку Ірини Цілик, яка має назву «Післявчора». До цього часу Іра могла бути відомою нам як режисерка й поет (у 2007 вийшла друком її збірка «Ці»). «Післявчора» виявилася не те, щоб «комом», проте чогось їй відверто бракує.
Анна Багряна – одна з найпомітніших письменниць першого літературного покоління ХХІ століття. Автор 4-х збірок поезій, тільки в поточному році вона отримала три нагороди за свій дебютний роман «Етимологія крові»
Ірена Карпа – київська письменниця, телеведуча, «фронт-вумен» групи «Фактично самі» (з 2007 – «Qarpa»), володарка Гран-прі Міжнародного конкурсу «Гранослов» (1999), друге місце в інтернет-голосуванні аудиторії Бі-Бі-Сі (2005), премія «Best Ukrainian Awards – 2006» в номінації «наймолодша письменниця», звання секс-символу сучасної української літератури на Львівському Форумі видавців (2008). Саме на означеному Форумі письменниця схарактеризувала книгу, про яку йдеться, як «наївну, смішну. Це зовсім інше, ніж те, що я писала до цього часу». Виникає бажання перевірити: а чи це справді так?
Молода письменниця Ірина Цілик – киянка з діда-прадіда, за фахом – режисер кіно. Жанр повісті «Післявчора» я визначила б як феміністично-психологічно-біографічний, а сюжет – як розгорнуту метафору постколоніальної України.
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні + гіперпосиланням ( «Сумно?» ) в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права». Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку. Розмістити рекламу.
