Вільна проза вільної людини: книжки Сергія Жадана
Проза Сергія Жадана – з присмаком «пролетарськості» (але, звісно, не того штибу, як, наприклад, «Кляса» Павла Вольвача). Соцартівська естетика деяких його книжок та їх демократичне наповнення переконливо свідчать про те, що в новітній українській літературі існує феноменально талановитий та відвертий письменник. Він майже нічого не вигадує, через цю відвертість читаєш його на одному подиху...

У місті сонця модні письменники знайшли знайомих білоруських проституток і Васю-комуніста. Інколи аполітичні, асоціальні «істоти» роблять в політиці те, чого не здатні за своєю суттю цілі міністерства й уряди з потужною бюрократичною машиною. І хоч у громадського руху «Не будь байдужим!» ще не обсохло молоко, – це його, певно, і рятує від банальності, а саму ідею – від профанації, адже молоко це – пастеризоване і вирує, за Жаданом, у венах «янголів», хоч і в чорних бухгалтерських нарукавниках.