Тайная історія Украіни–Русі. (Д)(Т)єрзайтє.
Давно це було. Зібрав я якось усю свою витримку в кулак і прочитав, щоправда, не на одному подиху, третє (!) перевидання «Таємної історії України-Русі» від (чи для?) Олеся Бузини...
Анонім ↓
Тайная історія Украіни–Русі. (Д)(Т)єрзайтє.
Vici (анонімно) ↓
Тайная історія Украіни–Русі. (Д)(Т)єрзайтє.
Володимир Малишенко ↓
Тайная історія Украіни–Русі. (Д)(Т)єрзайтє.
irnike ↓
Історична солянка від Ярослава Грицака
Олег Снігур ↓
Історична солянка від Ярослава Грицака
Богдан Логвиненко ↓
Історична солянка від Ярослава Грицака
Олег Снігур ↓
Історична солянка від Ярослава Грицака
анонімка (анонімно) ↓
Історична солянка від Ярослава Грицака
Давно це було. Зібрав я якось усю свою витримку в кулак і прочитав, щоправда, не на одному подиху, третє (!) перевидання «Таємної історії України-Русі» від (чи для?) Олеся Бузини...
У серпні цього року у видаництві
«Стікс
» вийшла друком непересічна книга в українській літературі – спогади Петра Дяченка, командира
«чорних запорожців
»
, котрі у 1918-1921 роках героїчно боролись за Українську державність.
Варвара Жукова (згідно з офіційною версією — письменниця з Москви) не тільки сміливо звертається до історичного періоду початку та середини 20-х років минулого сторіччя, а ще й додає містичного присмаку тогочасним подіям. У сюжетну основу роману «Свідок» покладено біографічні уламки з життя поета, який до сьогодні є несправедливо маловідомою фігурою в українській літературі епохи Розстріляного Відродження — Володимира Свідзінського.
Коли вчений виростає у великого і солодкого світоча вітчизняної історичної науки, він може дозолити собі написати щось живіше від нудних монографій. Часом з того виходять цілком некепські речі. Саме такий щасливий випадок маєм із Ярославом Грицаком і його збіркою есеїв та інтерв'ю «Життя, смерть та інші неприємності». Книжка ця ламає одразу два традиційних наукових табу: у ній майже не обмежений діапазон тем і теми ці так чи інакше стосуються сучасної, а отже політизованої, історії.
Всі, хто проходив українську літературу в школі або на філологічному факультеті внз, знають Панаса Мирного та його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Інша справа, що в переважної більшості читачів цей твір постає хіба що у збитій шаблонній фразі, заголовку шкільного підсумкового твору з теми: «Чіпка - пропаща сила». Тому написання рецензії на книжку, вперше видану вже більше 128 років тому - заняття не таке вже недоречне.