«Син»: Притча про батька

«Син» братів Дарденнів не схожий на інше кіно не тільки своєю документальною манерою зйомок, повною відсутністю музики, мовчазним спогляданням та відсутністю емоцій. Фільм торкається дуже складних психологічних та філософських проблем. Тонкий, нейтральний, але бездонний за своєю глибиною артхаусний шедевр сподобається прихильникам кіномистецтва в стилі «нового реалізму».

«Любовний настрій»: Найкрасивіший рецепт кохання

Звуки, рухи, кольори, погляди, дотики, ледь відчутні почуттєві вібрації – все сплітається в фантастично красивий настрій. Настрій кохання. Кохання ідеального. Кохання нереалізованого. Кохання на межі фантазії. Такий він – «Любовний настрій» Вонга Кар-Вая. Настрій, що підкравшися непомітно до серця глядача, залишається в ньому навіки.

«Промова короля»: Король сказав. Слово «Оскару»

Кіно приємне, легке й доступне. Типово англійське й дуже якісне. В ньому зовсім немає динаміки, проте діалоги й міміка приковують увагу до кожного кадру. «Промова короля» лишає по собі теплі враження, а ще – надихає і додає впевненості у собі.

В «Промови короля» 12 номінацій на «Оскар». Фільм вартий отримати нагороду хоча б в половині з них.

«Невловимий»: Поки «Турист» плаче, французи - кохають

«Невловимий» має все, чого не було в «Туристі», його голівудському рімейку – інтригу, напруження, кохання, пристрасть, життя. Тут немає гламуру і блиску, нема сліпучих американських посмішок і феєричних хепіендів – тут є хороший смак, європейська гідність і кохання. Кохання, про яке ніхто не розповість краще, аніж вишукані й чутливі французи.

«Кукушка»: ода гуманізму

«Кукушка» (в конкретному випадку вважаю доречним залишити оригінальну назву без перекладу) не вписується в жодні стереотипні уявлення про поняття, які за неї промовляють. «Фільм про війну», «російське кіно», «драма» – це все справді про «Кукушку» Олександра Рогожкіна. Але водночас – зовсім не про це кіно.

«Гарнюня»: все заради кохання

Фільм «Гарнюня» Крістофа Оноре – красива історія, головним героєм якої є Кохання. Прекрасне й трагічне, солодке й гірке, пафосне й прозаїчне. Один глибокий подих, що замість повітря наповнює твої легені почуттям. Почуттям, яким дихає кожен герой стрічки, яким він існує. Почуттям, від якого стискається в животі, тремтять колінця й паморочиться в голові. Заради якого хочеться жити і через яке хочеться померти. 

«Літній дощ»: ностальгійний танець молодості

«Літній дощ», цей ностальгійний колаж режисури Антоніо Бандераса, проноситься крізь дві години твого життя, залишаючи дивні-красиві-тремкі відчуття випадкового прочинених дверей, в які неможливо ввійти. Ти – лише глядач. Щоб відчути важкі теплі краплі літнього дощу на обличчі, треба дочекатися власного літа.