Архів за теґами

Вибрані теґи: 2007(-) + література(-) + літературна рецензія(-) + Фоліо(-)

     

«Амулет Паскаля»: втеча в астрал через сімку

0138_01У світі завжди народжуватимуться незвичайні люди, яким замало звичайного існування, бо ж їх духовний світ, як велетенське буття – всеохоплюючий і він аж ніяк не вміщується на нашій маленькій планеті. Саме такою є Голка...

 
13 лютого 2010Марися Рудська

Нічого зайвого - тільки жахи!

В українській сучасній літературі, на жаль, ще багато не розвинутих жанрів. Серед них, так званий, хоррор, «книги жахів». Більшість авторів не сприймають цей жанр всерйоз, вважаючи, що зобразити гору трупів, ріки крові, відгризені руки і мутантів-тарганів – може кожен і тому беруться за інші жанри. Насправді жахи – це значно тонше й складніше. При величезній кількості зарубіжного «жахливого мистецтва», штамповані жахалки вже не лякають, максисум – викликають огиду. Тож потрібно шукати вхід у безстрашне серце читача.

 
25 березня 2009Марися Рудська

Книга про (для?) Блазнів

блазніЩо ж, пограємо в карти з Марією Штельмах? В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А зараз вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі.

 
19 сiчня 2009Марися Рудська

Сім днів і шість граней «Таємниці»

«Таємниця» Юрія Андруховича, як і кожна порядна таємниця - має передісторію, одну з можливих передісторій. Німецький журналіст Еґон Альт наполегливо пропонував письменнику погодитися на інтерв'ю. Погодившись, Юрій наразив себе на сім днів розмов, записаних на диктофон. Книга побудована як суцільне інтерв'ю, у якому тонко і невимушено переплітається життя письменника, події тих часів, містика й релігійність.

 
31 грудня 2008Анна Нестерова

Таня Малярчук вирішила: час уже «Говорити»

Остання за часом написання книжка Тані Малярчук «Говорити» досить різко відрізняється від кожної із попередніх. Безсумнівно, вона шукає свій голос, адже раніші Танині книжки теж не дуже-то улягають у стрункий ряд. У «Говорити» письменниця постає розповідачем. Найбільше її історії скидаються на плітки або оповідки, які підлітки переповідають у випадкових компаніях.