категорії: література, стаття
Деякі риси до портрету поезії замолоду
теґи: Богдан-Олег Горобчук, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Олег Романенко, молоді українські письменники, сучасна українська поезія
Іноді доводиться чути, мовляв, поетами хочеться бути всім, а заримувати свої думки не всім дається, та й то ж напружуватись треба. Що є причиної суцільної верлібризації поезії, та й загалом її занепаду. По-перше: все вірно, так і є. Якщо продивитись поетичні сайти, де збираються «ті кому до 30», регулярно походити на літературні читання, слеми, фестивалі, то мимоволі погодишся із тезою, що більшість «поетів» прагнуть виключно самопрезентації.
Андрій Любка має 20 років і дві поетичні книжки. Збірка «Тероризм» з’явилась у книгарнях на початку року і вже отримала кілька рецензій, були її презентації у Києві, Львові, Івано-Франківську, Ужгороді. Про Любку говорять – хай і у «вузьких колах обмежених людей», на його тексти звертають увагу – хай іноді й досить критично.
Іноді дуже хочеться втекти від повсякдення. Десь подалі, де нема незданих рефератів, зірваних дедлайнів і необхідності готувати борщ на наступний тиждень. Універсальний, а до того ж, безпечний і недорогий засіб для цього – книжка. Найкраще – фантастична, щоб уже жодних натяків на побут і навколоробочі проблеми. Наприклад така, як «Новендіалія» Марини Соколян.
