категорії: література, літературна рецензія
Словесне Буття Оксани Забужко, або Книга, що не пахне папером
Назад у майбутнє – в прикордоння Едему, техногенне (анти)цивілізоване футуристичне минуле, або ж просто у 1989-й, коли журнал «Прапор» видрукував прозаїчний дебют Оксани Забужко «Книга буття. Глава четверта». Видавництво «Факт» зробило своєрідний видавничий рімейк, розташувавши під одною обкладинкою сучасно-позачасову антиутопію та більш відому «іншогалактичну» сповідь знаної української письменниці – «Інопланетянку».
Іноді дуже хочеться втекти від повсякдення. Десь подалі, де нема незданих рефератів, зірваних дедлайнів і необхідності готувати борщ на наступний тиждень. Універсальний, а до того ж, безпечний і недорогий засіб для цього – книжка. Найкраще – фантастична, щоб уже жодних натяків на побут і навколоробочі проблеми. Наприклад така, як «Новендіалія» Марини Соколян.
