категорії: література, літературна рецензія
«Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»: кожному – по заслузі
…То був прегарний ранок! Улюблена добірна кава з майстерно виліпленого якимсь словаком глиняного кухля і кульмінація найновішої книжки Ірен Роздобудько «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю». Аж не стрималася, занотувала у щоденнику: «Люблю себе таку: у стані внутрішньої задоволеності, ситості й піднесеності. Такою мене роблять книжки, що бентежать, попри смуток, вселяють надію, а ще – очищують і розставляють всі точки над «і». Чи, радше, вкотре вказують на те, що саме у нашому житті найцінніше і ще раз переконують, що його, отого найціннішого, руками усе ж не помацаєш… Черговий ковток високості й духовного зростання. Душа кайфує і це чудово!»
Ця популярна книга сучасної української письменниці є у багатьох книгарнях, але я натрапила на неї в тій, що при арт-кафе «За двома зайцями». Дуже вразила обкладинка. Завдяки в першу чергу їй книга сама одразу «впала в око», «лягла в руку» і ще, як там кажуть. Швидко й прочиталася.
Сама назва твору провокує припустити, що він таки – про мужчину. А де сильна стать, там і слабка не забариться. До того ж, згодом і сама авторка зазначить, що її нова робота – «про кохання». Однак, з її слів, головне у романі – тема пам’яті, знання, розчиненого у крові, помітного чи непомітного впливу на людей життєвих законів, вироблених усіма попередниками…
