категорії: література, літературна рецензія
Нічого зайвого - тільки жахи!
В українській сучасній літературі, на жаль, ще багато не розвинутих жанрів. Серед них, так званий, хоррор, «книги жахів». Більшість авторів не сприймають цей жанр всерйоз, вважаючи, що зобразити гору трупів, ріки крові, відгризені руки і мутантів-тарганів – може кожен і тому беруться за інші жанри. Насправді жахи – це значно тонше й складніше. При величезній кількості зарубіжного «жахливого мистецтва», штамповані жахалки вже не лякають, максисум – викликають огиду. Тож потрібно шукати вхід у безстрашне серце читача.
Український літературний «Resident evil»(принаймні, такі асоціації у мене виникали при прочитанні) не вдався. І не дивно. Зрозумійте, панове: якщо середньостатистичну кінострічку, позбавлену оригінального цікавого змісту, в принципі, можна ще протягти кудись за рахунок класних спецефектів чи ж там акторської майстерності, то літературному творові твердої кольорової обкладинки з гарненькими картинками буде замало. То ж чим керувалися люди, які зробили цю річ лауреатом «Коронації слова», особисто для мене лишається загадкою. Якщо лише відсутністю конкуренції, то дивно. Не знаю, не знаю, панове, але щоб там не було, а Олександр Шевченко з його «Глибинкою» таки залишиться глибоко, вибачте, в дупі. Бо, принаймні, ті читачі, які не скотилися ще до рівня примітивних жіночих романів та тупуватих жахів, такої речі схвально не оцінять. 