Марія (анонімно) ↓
Книга про (для?) Блазнів
Gabriel (анонімно) ↓
Любко Дереш - новий Каменяр?
Марися Рудська ↓
Любко Дереш - новий Каменяр?
Gabriel (анонімно) ↓
Любко Дереш - новий Каменяр?
Назарко ↓
Любко Дереш - новий Каменяр?
Марися Рудська ↓
Любко Дереш - новий Каменяр?
Марися Рудська ↓
Любко Дереш - новий Каменяр?
Назарко ↓
Любко Дереш - новий Каменяр?
Молода «режисерко-літераторка» Іра Цілик встигла видати книжку віршів, книжку прози і зняти фільм. Яскрава, артистична, завсідниця поетичних вечорів і фестивалів, Іра несподівано майже півроку тому усамітнилась в селі. Про сучасну літературу, «дауншифтинг» по-українськи, світове кіно та багато іншого поговорили з письменницею і режисеркою.
Іноді дуже хочеться втекти від повсякдення. Десь подалі, де нема незданих рефератів, зірваних дедлайнів і необхідності готувати борщ на наступний тиждень. Універсальний, а до того ж, безпечний і недорогий засіб для цього – книжка. Найкраще – фантастична, щоб уже жодних натяків на побут і навколоробочі проблеми. Наприклад така, як «Новендіалія» Марини Соколян.
Що ж, пограємо в карти з Марією Штельмах? В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А зараз вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі.
З каміння можна будувати фортеці та класти бруківку, камінням можна цілити в горобців та у вікна, а ще каменюкам можна давати імена, вигадувати характери та біографії, як це й зробив Любко Дереш у романі «Трохи пітьми».
«Роман про батьківщину» Дзвінки Матіяш - це роман про жінку. Українську таку жінку, з дуже українською ментальністю. Жінку чуттєву і налякану, дуже замкнену зовні й дуже відверту всередині. Жінку трохи розчаровану, але з наївним дитячим серцем. Жінку, яка дуже нагадує собою свою Батьківщину.
«З цього можна зробити кілька віршів» - зрештою, це була б найліпша назва для цієї книжки. Лірична проза Дзвінки Матіяш, яка насправді зветься «Роман про батьківщину», знайшла б себе, якби стала просто лірикою. У вигляді «роману» цей твір збиває з пантелику, перевантажує душу, иноді просто викликає нудьгу, словом, сприймати його складно, напружно й виснажливо. А у віршах кожен вислів-перлина засяяв би. Це була б збірка віршів - коштовностей у витонченому стилі доби Середньовіччя.
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні + гіперпосиланням ( «Сумно?» ) в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права». Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку. Розмістити рекламу.